Усі знають, що ця гра триває, але вдають, що це не так або принаймні десь далеко, безпечна й нереальна.
Аякже!
Я вже відчуваю, як мої щоки пашать від сорому, відчуваю жагу в колінах, і вже брехня вгніздилась у мене між лопатками й боляче дряпається.
Дорогі Маматато, будь ласка, зробіть так, щоб мені не довелося вибирати між ними.
А ще, нехай та маленька пухлинка в мене під пахвою буде просто крихтою крейди, що витікає разом із водою з кранів там, у Валенсолі, батьківщині лаванди і найвірніших котів у світі.
22
Месьє Одинак відчував, як по ньому ковзають погляди з-під нафарбованих вій. Якщо він піймає, витримає й поверне пильний жіночий погляд, то відразу вступить у кабесео, мовчазний обмін поглядами, засіб кожних танго-перемовин — «запрошення очима».
— Глядіть на підлогу, Джордане. Не дивіться прямо на жінку, — прошепотів він. — Якщо затримаєте погляд, вона подумає, що ви питаєте дозволу запросити її на танець. Ви вмієте танцювати танго аргентино?
— Я непогано танцював фрістайл.
— Танго аргентино дуже на нього схоже. Тут усього кілька обов’язкових послідовностей кроків. Ви торкаєтесь грудьми до грудей, серцем до серця, а потім слухаєте, як жінка хоче, щоб ви її вели.
— Слухаю? Та тут і слова ніхто не сказав.
І справді, ніхто на танцполі — жодна пара, жоден чоловік, жодна жінка — ані пари з вуст, але при цьому така красномовність: «Тримайте мене міцніше! Не так швидко! Пропустіть мене! Дозвольте мені звабити вас! Пограймося!». Жінки підказували чоловікам: то черкнуть по литці задником черевика — «Увага!», то випишуть на підлозі стилізовану вісімку — «Я принцеса!».
На інших мілонгах чоловіки впродовж сету з чотирьох танців використовують усю свою силу переконання, щоб розбудити пристрасть партнерки. Тихо нашіптують іспанською на вухо партнерці, у шию і у волосся, там, де подих збуджує шкіру: «Я божеволію від вашого танго. Своїм танцем ви розбурхуєте мої таємні почуття. Моє серце звільнить ваше і змусить його співати…»
Тут, однак, ніхто не шепотів. Усе робилося очима.
— Чоловіки непомітно розглядаються по залу, — шепотів месьє Одинак, пояснюючи Максові правила кабесео.
— А звідки ви все це знаєте? Із…
— Ні. Не з книги. Слухайте. Спокійно переводьте погляд, але не занадто повільно. Так ви вибираєте особу, з якою хочете танцювати наступну танду — сет із чотирьох мелодій — або ж перевіряєте, чи не прагне хтось потанцювати з вами. Ви запитуєте їх довгим прямим поглядом. Якщо на нього відповідають, наприклад, кивком або напівусмішкою, вважайте, що ваше запрошення прийняте. Якщо вона відводить погляд, це означає: «Ні, дякую».
— Це добре, — прошепотів Макс. — Оце «Ні, дякую» таке тихе, що ніхто не боятиметься втрапити в незручне становище.
— Точно. Це галантний жест, коли ви встаєте і йдете, щоб привести її на танцпол. Ідучи залом, ви ще маєте час, аби впевнитись, що запрошення прийняте саме від вас… а не від чоловіка позаду чи збоку від вас.
— А після танцю? Я маю запросити її випити?
— Ні, ви проводите її на місце, дякуєте і повертаєтесь на чоловічу половину. Танго нікого ні до чого не зобов’язує. Упродовж трьох чи чотирьох мелодій ви житимете одними устремліннями, надіями і бажаннями. Кажуть, що це ніби секс, тільки краще і частіше. Але потім — усе. Грубе порушення правил — танцювати більше, ніж одну танду з однією жінкою. Це вважається поганим тоном.
Вони спостерігали за парами з-під опущених повік. Через певний час месьє Одинак указав підборіддям на жінку, якій було від п’ятдесяти до шістдесяти з лишком років. Чорне волосся з невеликою сивиною, зібране низько на потилиці, мов у танцівниці фламенко; сукня, на видгляд нова; три обручки на одному пальці. У неї була постава балерини і струнка, міцна, гнучка фігура, наче в молодої шипшини. Чудова танцівниця, надійна, точна і водночас досить поблажлива, щоб вибачити своєму партнерові недоліки рухів тіла чи недостатню податливість, маскуючи помилки чоловіка своєю граціозністю.
— Вона буде вашою партнеркою по танцю, Джордане.
— Вона? Вона занадто гарна. Я боюсь!
— Запам’ятайте відчуття. Колись вам захочеться написати про це, і тоді ви згадаєте, як це — боятися, але все одно йти і танцювати.
Поки Макс намагався напівпанічно напіврішуче впіймати гордий погляд королеви-шипшини, Жан пробрався до бару, замовив наперсток лікеру пастіс у склянці й налив зверху трохи води. Він був… схвильований. Надзвичайно схвильований.
Наче збирався вийти на сцену.
Як страшенно він хвилювався перед кожною зустріччю з Манон! Його тремтливі пальці перетворювали бриття на криваву баню. Він ніколи не міг вирішити, як йому вдягтися, бо хотілося мати стрункий, елегантний і водночас холодний вигляд. Саме тоді він почав бігати й тягати штангу, щоб тримати себе в гарній формі для Манон.
Жан Одинак відпив трохи пастіс.
— Grazie, — сказав він інтуїтивно.
— Prego, сеньйоре капітан, — відповів низенький, кругленький, вусатий бармен зі співучим неаполітанським акцентом.
— Ви мені лестите. Насправді я не капітан…
— Ні-ні, так і є. Кунео бачить.
З гучномовців лилася музика за розкладом: кортіна, час для зміни партнерів. За тридцять секунд оркестр розпочне нову танду.
Месьє Одинак побачив, що шипшинова танцівниця зглянулась і дозволила блідому Максу з гордо піднятою головою вивести її на середину танцполу. Кілька кроків вона трималась, мов імператриця, і це певним чином вплинуло на Макса, який досі просто міцно тримався за її витягнуту руку. Він зняв навушники і жбурнув їх убік. Тепер він був вищим, ширшим у плечах, груди — випнуті, наче в тореро.
Вона стрельнула на месьє Одинака своїми яскравими, ясно-блакитними очима. Її погляд був молодий, в очах — життєвий досвід, а тіло співало солодку, пристрасну пісню танго, поза будь-яким поняттям часу. Месьє Одинак відчув смак саудаді життя, м’яке, тепле почуття жалю — за всім, за нічим.
Саудаді: туга за дитинством, коли дні зливались один з одним, а плин часу не мав жодного значення. Це відчуття, що тебе люблять так, як більше ніхто й ніколи не любитиме. Це унікальне відчуття відстороненості. Це все, що словами не виразиш.
Він занесе це до своєї Енциклопедії емоцій.
У цей момент П. Д. Олсон підійшов до бару. Щойно його ноги переставали танцювати, він перетворювався на старого чоловіка.
— Вам треба протанцювати те, що ви не можете пояснити, — шепнув месьє Одинак.
— А вам слід записати те, що ви не можете висловити, — гаркнув старий романіст.
Коли оркестр заграв «Por una cabeza», шипшинова танцюристка схилилася на груди Макса. Її губи шепотіли якісь заклинання, а її рука, нога і стегна непомітно поправляли його позу. Вона створювала враження, що це він веде її.
Джордан танцював танго спочатку з розплющеними очима, а потім, підкоряючись нашіптуваним інструкціям, опустив повіки. Скоро вони були ніби добре станцьована пара: незнайомка і юнак.
П. Д. кивнув Кунео, товстуну бармену, який прямував до танцполу. Здавалось, що, йдучи, він ставав легшим — граціозним і надзвичайно галантним у своїх стриманих і шанобливих рухах. Його партнерка по танцю була вища за нього, але вона пристосувалась до його зросту і аж мінилася від довіри.
П. Д. Олсон ближче схилився до месьє Одинака і зашепотів:
— Який розкішний літературний персонаж цей Сальваторе Кунео. Він приїхав до Провансу як збирач урожаю: рвати вишні, персики, абрикоси — все, що потребує делікатного поводження. Він працював із росіянами, марокканцями й алжирцями, а потім провів ніч із молодою дівчиною — річковим лоцманом. Наступного дня вона втекла на свою баржу. Щось, мабуть, було таке з Місяцем. Відтоді Кунео прочісує всі річки, шукаючи її. Це триває вже двадцять років. Він працює трохи тут, трохи там, і тепер він — майстер на всі руки, особливо в куховарстві. Ще він уміє малювати, ремонтувати бензобаки, складати гороскопи. Ну, от що вам треба, те він і зробить. А якщо він чогось не вміє, то миттєво цього навчається. А як неаполітанському піццайоло йому просто немає рівних, тут він геній. — П. Д. Олсон похитав головою. — Двадцять років. Ви можете собі уявити! І все — через жінку!