30
Поки шторм вирував над книжковим містечком і річкою Сей, продираючись напролом через ліс, перекидаючи автомобілі й підпалюючи фермерські обійстя, тріо чоловіків намагалося зберігати спокій.
— То чому Кюізері — це рай, як ви сказали десь зо три тисячі років тому? — поцікавився Макс у Жана.
— О, Кюізері! Завзятий читач залишить тут своє серце. Усе село божеволіє від книг до краю, та це й не дивно. Фактично кожен магазин — це книгарня, друкарня, палітурня, видавництво… а велика кількість будинків — це майстерні художників. Це місце просто лускається від творчості й уяви.
— Тепер-таки цього не скажеш, — відзначив Макс. Вітер свистів навколо баржі, грюкаючи усім, що не було закріплено. Коти вмостилися на Саманті. Ліндґрен вгніздилась біля її шиї, а Кафка вклався в западині між стегнами. Їхні пози наче промовляли: «Тепер вона — наша».
— Кожен книгар у Кюізері на чомусь спеціалізується. Тут можна знайти все. І коли я кажу «все», то це означає — все, — пояснив месьє Одинак.
У минулому житті, коли він був просто паризьким книгарем, то контактував із букіністами — наприклад, коли заможний клієнт із Гонконгу, Лондона чи Вашингтона раптом вирішує, що йому до зарізу потрібне перше видання Гемінгвея вартістю сто тисяч євро, у палітурці з оленячої шкіри та присвятою Гемінгвея своєму дорогому старому другові Отто «Тобі» Брюсу. Або книга з персональної бібліотеки Сальвадора Далі, яку він, можливо, читав перед тим, як йому наснилися сюрреалістичні годинники, що плавилися.
— То в них і пальмове листя є? — запитав Кунео. Він досі сидів навколішках біля Саманти, підтримуючи її обличчя.
— Ні. Існує наукова фантастика, фантастика і фентезі — як розрізняють фахівці — а також…
— Пальмове листя? Що це таке? — зацікавився Макс.
Месьє Одинак застогнав.
— Нічого, — відповів поспішно.
— Ніколи не чули про бібліотеку доль? Про, — тепер італієць говорив пошепки, — Книгу життя?
— Ньом, ньом, — пробурмотіла Саманта.
Жан Одинак також знав цю легенду. Чарівна Книга Книг, велична книга пам’яті людства, написана сімома пророками-мудрецями з надприродними можливостями п’ять тисяч років тому. Легенда оповідає, що ці семеро Ріші знайшли неземні безплотні книги з описами минулого й майбутнього світу, долі всіх живих істот, котрі існували в таких обмеженнях, як час і простір. Вважається, що Ріші переклали відомості про долю кількох мільйонів людей і важливі історичні події з цих незвичайних книг та записали їх на мармурових чи кам’яних пластинках або навіть на пальмовому листі.
Очі Сальво Кунео загорілися.
— Тільки уявіть, Массімо. Ваше життя описане в бібліотеці на пальмовому листі, на вашому особистому листку пальми; кожнісінька деталь вашого народження, смерті й усього іншого між ними; кого ви любитимете, з ким одружитеся, ваша кар’єра, абсолютно все — навіть минуле життя.
— Пффф… король дороги, — злетіло з вуст Саманти.
— Усе ваше життя й минуле життя — на підставці для кухля пива. Дуже достовірно, — пробурмотів месьє Одинак.
За свою кар’єру книгаря Жан Одинак не раз виганяв колекціонерів, котрі пропонували будь-які гроші за ці так звані «Хроніки Акаші».
— Справді? — запитав Макс. — Гей, хлопці, а, може, я був Бальзаком.
— А може, ви також були крихітним каннелоні з начинкою.
— Крім того, там можна знайти все про свою смерть. Не конкретний день, але місяць і рік — точно. І там навіть описано деталі вашої смерті, — додав Кунео.
— Ні, гадаю, що обійдусь, — із сумнівом промовив Макс. — Який сенс знати дату власної смерті? Решту життя провести, божеволіючи від страху. Ні, дякую. Навпаки, я хотів би отримати хоч натяк, що вічність на моєму боці.
Месьє Одинак прокашлявся.
— Повернімося до Кюізері: більшість із 1 641 мешканця так чи так пов’язана з друкованим словом. А решта дбає про гостей. Кажуть, що братства та жіночі організації книготорговців створили потужну павутину міжнародних контактів, яка опирається на мережу паралельної передачі інформації. Вони навіть не користуються Інтернетом — книжкові старійшини охороняють свої знання так старанно, що вони поступово втрачаються з їхньою смертю.
— Ммм, — зітхнула Саманта.
— Щоб цього не сталося, кожен із них вибирає собі щонайменше одного наступника, якому на вухо передає всі свої величезні знання про книги. Вони знають містичні історії про написання знаменитих творів, секретні видання, оригінальні рукописи, Жіночу Біблію…
— Круто, — сказав Макс.
— …і про книги, які розповідають зовсім інше між рядками, — вів далі месьє Одинак притишеним змовницьким голосом. — Кажуть, у Кюізері є жінка, котра знає справжнє завершення багатьох відомих творів, бо збирає всі їх чернетки — і кінцеві й проміжні. Вона знає оригінальне завершення «Ромео і Джульетти», де обоє врятувалися, одружились і народили дітей.
— Тьху! — Макс був шокований, — Ромео і Джульєтта вижили і мали дітей? Та це ж зводить нанівець усю драму!
— А мені подобається, — сказав Кунео. — Завжди було шкода маленьку Джулію.
— А хто-небудь із них знає, хто такий Санарі? — поцікавився Макс.
Жан Одинак, звичайно ж, на це сподівався. Він написав листівку з Дігуена президентові книжкової гільдії Кюізері Семі Ле Трекуесеру, попереджаючи про свій приїзд.
О другій годині ночі, зовсім знесилені, вони заснули, заколисані хвилями, які стали спокійніші, бо буря вже вщухала.
Коли вони прокинулися, новий день виблискував невинним, свіжопромитим сонячним сяйвом, ніби минулої ночі й не було. Шторм пішов собі — разом із Самантою.
Кунео приголомшено дивився вниз на свою порожню руку, потім помахав нею перед іншими двома супутниками.
— Це що, знову все повторюється? І чому я находжу жінок тільки на воді? — поскаржився він. — Я ледве оговтався від останньої.
— Авжеж. Не минуло й п’ятнадцяти років, — усміхнувся Макс.
— От жінки, — пробурчав Кунео. — Могла б хоч номер на дзеркалі написати губною помадою!
— Принесу трохи круасанів, — оголосив Макс.
— Я з вами, друже, пошукаю ту сплячу співачку, — сказав Кунео.
— Що? Ви не знаєте міста. Я піду, — втрутився месьє Одинак.
Зрештою вирушили всі втрьох.
Коли вони відійшли від маленької пристані й, минувши кемпінг, через міські ворота попрямували до пекарні, назустріч їм трапився орк із оберемком багетів. Його супроводжував ельф з приклеєними до айфону очима.
Месьє Одинак зіткнувся з групою Гаррі Поттерів, які верещали не своїм голосом, сперечаючись із загоном членів Нічної Варти перед книгарнею La De'couverte із блакитним фасадом. Дві дами в костюмах вампірів їхали їм назустріч на гірських велосипедах, пасучи Макса голодними очима. Двоє фанатів Дугласа Адамса якраз виходили з церкви в халатах і з рушниками, перекинутими через плече.
— Маскарад! — вигукнув Макс.
— Що? — спитав Кунео, дивлячись услід орку.
— Фантазійний маскарад. Містечко напхане людьми в костюмах улюблених авторів чи героїв. Здорово!
— Як «Мобі Дік», або «Білий кит»? — запитав Кунео.
Месьє Одинак і Кунео не зводили очей з істот, що наче повистрибували із Середзем’я або Вінтерфелла. Наочний доказ сили книг.
Кунео було цікаво, яким саме книгам відповідають ті чи ті постаті, і Макс, сяючи від захвату, розповідав йому всі подробиці й таємниці. Та навіть він мусив здатися, коли їм зустрілась жінка в червоному шкіряному пальті й білих чоботях із закотами, схожими на відра.
Месьє Одинак пояснив:
— Панове, ця жінка не в маскарадному костюмі. Вона — медіум, постійно розмовляє з Колетт і Жорж Санд. Як вона це робить — не розказує. Заявила, що зустріла їх у своїх снах — подорожах у часі.
У Кюізері була кімната, в якій містилося все хоч трохи пов’язане з літературою. Там приймав лікар, який спеціалізувався на літературній шизофренії. Він консультував людей, чиє альтер его було реінкарнацією Достоєвського чи німецького містика Гільдегарда фон Бінгена. Траплялися в нього й пацієнти, котрі заплутались у своїх численних псевдонімах.