— Кіт скаже, що тобі робити далі, — почула дівчинка. — Хай щастить!
І він зник. А от Легас залишився. Він пильно подивився на дівчинку, потім зажмурив одне око, наче підморгнув їй. Зненацька він підстрибнув, як великий білий коник-стрибунець, і щезнув за низькими хмарами. А на землі залишилася тільки срібна підкова.
Дівчинка підняла її. Підкова почала зменшуватися на долоні, доки не сягнула розмірів маленького кулона. Маринка заховала кулон-підківку до кишеньки шортів і кинулася до під’їзду.
По землі проторохтіли перші краплі дощу, і їй зовсім не хотілося промокнути.
Удома дівчинку одразу ж засипали питаннями. Маринка довго відповідала на них, а потім запитала сама:
— Може, ви нарешті теж поясните, що сталося? Хто це був? І що це було? А то я зовсім нічого не розумію.
І Домовик, і Коловерша, і Кір повелися вкрай дивно… тобто вони поводилися як маленькі дітки — підштовхували один одного і шепотіли при цьому:
— Давай ти!
— Ні, давай — ти!
— Ні, ти!
Марина розізлилася.
— Досить! — вигукнула вона. І навіть тупнула ногою.
Домовик виявився найсміливішим.
— Очі та хрест на небі не кожен побачить, — почав він. — Але… це — провісник біди. Зазвичай таке буває перед великими нещастями — війнами або катастрофами. Кажуть, що цей знак посилають людям волхви зі свого світу. Тільки, кажу, побачити його здатен один з мільйона.
— Зрозуміло, — відказала Маринка. — А тепер скажіть мені, що це означає?
Кіт ще раз принюхався до шнурка, що його залишив білий вершник. Потім якось пригнічено промимрив:
— А трапилося те, що нас відвідав Легас.
— Це я і сама зрозуміла. А далі що? — нетерпляче допитувалася Маринка.
Кіт зітхнув і почав говорити. Радше не говорити, а роздумувати уголос:
— Так, але верхи на Легасі сидів волхв. Точніше, не особисто волхв, а образ волхва. Ці чарівники іноді створюють подібні образи, аби передати щось в інший світ. Правда, при цьому вони зазвичай не розмовляють. Утім, і справжні волхви навряд чи зловживають зайвою балакучістю.
Кіт замовк. Паузу відразу заповнила Коловерша:
— Цей, як ти кажеш, образ волхва провів необхідний обряд і передав тобі силу мольфара. Отже, я мала рацію. Що й треба було довести! — з переможним виглядом докінчила вона.
Кіт прищулив вуха і зашипів на Коловершу:
— Ти поводишся не як коловерша, а як балакуча базарна баба!
— Зараз не час для суперечок, — втрутився Домовик.
— Вибачте, — опам’ятався Кір. — Але зараз мене найбільше тривожить оце…
І він показав на шнурок.
— Що це таке? — запитала Маринка.
— Лист, — відповів Кір. — Звичайний лист для кота. Як відомо, ми добре розуміємося на запахах. Ось волхви і надіслали мені «запашного» листа.
На якусь мить Маринці здалося, що Кір зніяковів від того, що отримав таке дивне послання.
— І що в тому листі? — нетерпляче спитала Коловерша.
Кіт повільно вимовив:
— Волхви просили передати: на Маринку покладена місія — повернути книгу «Некрономікон»… Точніше, англійську версію цієї книги.
— Але я не брала ні в кого жодної книги! — обурилася Маринка. — Де ж я її візьму, щоб повернути?
Кіт невесело розсміявся:
— Звичайно, не брала. Ти її навіть не бачила. Але річ ось у чому…
Кіт зітхнув і почав свою розповідь.
— Попереджаю одразу — цієї книги я теж ніколи не бачив, тому розповідаю тільки те, що чув від інших.
У світі існує багато книг з магії та чаклунства. Люди називають їх «чорними книгами». Добре відомі, скажімо, «Волховник», «Чарівник», «Мисленник», «Астролог», «Подорожник», «Аристотелеві врата» та багато інших. Однак «Некрономікон» виділяється з-поміж усіх. Це найзагадковіша книга на світі, і, скажемо відверто, найстрашніша. Про неї вже тисячу триста років ходять неймовірні легенди. Її навіть називають Книгою Зла або Книгою Для Виклику Мертвих. Про неї мріяло багато найвидатніших людей, але кажуть, що вона сама вибирає собі господаря.
Спочатку ця книга називалася «Аль Азиф», тобто «Виття нічних демонів». Її автор — Абдул Альхазред. Його ще називали божевільний поет Санаа. Він об’їхав увесь Близький Схід. Відвідував такі місця, куди розсудлива людина навряд чи потикатиметься без потреби — місцини, населені східними злими духами. Наприклад, у пустелі Руб аль Кхала він провів цілих десять років. До речі, про цю пустелю: мабуть, немає іншого місця на Землі, де відбувалися б настільки дивні та неймовірні події, я б навіть сказав — чудеса, про які люди розповідають тільки пошепки, боязко озираючись на всі боки. Кажуть, що Альхазред бачив навіть казковий Ирем — Місто Колон. Воно збудоване могутнім джином за повелінням шаха Шаддада і є потайними дверима у Велику Порожнечу. Вважають, що людина, яка досягне цієї Порожнечі, може привести у людський світ одного, а то й кількох джинів. До речі, джини бувають добрими, а бувають і злими; бувають джини-чоловіки, а бувають і джини-жінки.