Славко зітхнув і вклав меча до піхов.
Джин наче відчув, про що думає його хазяїн, бо сказав:
— Можна повісити їх на стіну, а я накладу закляття, щоб ніхто зі смертних не побачив їх.
— Навіть мій батько?
— Шановні батько і мати мого хазяїна нічим не відрізняються від інших смертних.
— Тоді згоден, — сказав Славко.
Мечі, які приніс джин, викликали неабияке задоволення у Славка. Але часті й несподівані візити дивного гостя уже почали трохи дратувати хлопця.
«Непогано було б позбавитися від його відвідин, — якось подумав Славко. — Цікаво, чи є таке заклинання, аби джин більше не з’являвся?» Він одразу ж відчув подих спечного повітря, і книга послужливо розгорнулася на потрібній сторінці.
Слава побачив главу «Як закрити вхід в інші світи». І він заходився вголос читати заклинання…
«Дрібні» капості
Джин більше не з’являвся.
Наближалися канікули, але, на відміну від попередніх років, чомусь це Славка не дуже тішило. Він став якимось дратівливим і знервованим. А ще він, як ніколи раніше, почувався самотнім і нещасним.
Славко підійшов до вікна. У дворі біля машини його мати залицялася до нового водія, височенного стрункого молодика. Охоронці за зріст прозвали його Баскетболістом.
Зненацька хлопець відчув, як у ньому наростає гнів на власну матір: ич, залицяється до цього жирафа, а поговорити з рідним сином у неї часу немає! Мати сіла в машину поруч з водієм, і вони виїхали за ворота. Славко провів їх поглядом і повернувся до свого комп’ютера. Проте мати не сходила йому з думки.
«Ні, з цим треба щось робити», — подумав він, і тут йому в голові ніби щось тумкнуло.
— Скринька Верліоки! — вигукнув він.
Скринька була там, де їй і належало бути, — у шухляді столу. Вона навіть трохи припала пилюкою.
Славко підняв покришку, і зі скриньки в різні боки вилетіли чи то метелики, чи то ще щось — хлопець так і не зрозумів. Тільки завважив, що вони ніби народжуються з диму і легко пролітають крізь стіни…
Славко зручніше усівся в кріслі й почав чекати, що ж буде далі.
За півгодини у дворі почулася метушня. Славко виглянув у вікно і побачив, як двоє охоронців ускочили до машини і вилетіли з двору. Хлопець нишком прокрався до кімнати охоронців. Двері були відчинені, і він зміг підслухати, про що там говорять.
Один з охоронців аж заходився сміхом. Інший обурено сказав:
— Та скажи ти нарешті, що там сталося?
— Баскетболіст… бовдур натуральний, — схлипував від сміху перший.
— Ну? Далі що?
— Уявляєш, у місті одна-єдина асенізаційна машина… ну, нужників у нас в приватних будинках вже майже немає…
— Це оті дерев’яні кабінки, що стояли колись у дворах?
— Так… зараз здебільшого всюди каналізація… але є ще одна машина, яка все це «добро» вибирає з нужників… Так ось… Баскетболіст протаранив цього асенізатора. Травм і жертв немає, але Баскетболіст і наша хазяйка обидва по вуха у тому… що з цієї бочки вилилося… Лобове скло вилетіло, а вміст бочки — в салон…
Охоронці зареготали вже удвох:
— Тепер від нього, — затинаючись, почав один з них, — так просто і не відмиєшся!
Славко навшпиньках відійшов від дверей. «Крута Скринька», — подумав він.
Проходячи повз кухню, де тихо гомонів телевізор, Славко зовсім не звернув уваги на слова диктора «Новин» про те, що під містом Енськ спортивний літак впав на пасажирський поїзд і кількість жертв зараз підраховують… Зате, коли приїхала машина охоронців і з неї вийшла мати, Славко одразу почув: мати лаяла водія найостаннішими словами.
Хлопець прожогом вилетів на подвір’я. Вигляд у матері був жалюгідний. Його навіть описати важко. Єдине, що можна сказати, — охоронці намагалися триматися від хазяйки та її водія якомога далі. Побачивши сина, мати заходилася зганяти свою злість на ньому:
— Чого витріщився? Твою рідну матір трохи не втопили, а він, бач, дивиться на неї як баран на нові ворота! А ну, марш до себе!
Двічі Славкові наказувати не довелося. Втім, другий напад материнського гніву він почув навіть у своїй кімнаті. Виявилося, що система автономного водопостачання, що безвідмовно працювала протягом одинадцяти років, з незрозумілих причин вийшла з ладу.
Славко відчув, якою солодкою може бути помста.
…І тут же згадав, що його однокласник Гриць Семичасний позавчора відмовився дати переписати гарну мелодію зі свого мобільника. І Славко знову відкрив покришку. Цього разу зі Скриньки Верліоки вилетіло щось схоже на крихітних сов.