Та хлопець замість відповіді вигукнув щось войовниче і накинувся на Маринку.
Магічна енергія сама собою зірвалася з її руки. Меч, вибитий із рук Славка (а це, звичайно, був саме він), описав дугу і глибоко встромився в стіну. Хлопець вражено подивився на свої порожні руки і спробував висмикнути меч зі стіни. Але сил у нього було явно недостатньо. Марина доброзичливо всміхнулася:
— Давай поговоримо! Я — Марина.
Схоже, хлопець її не слухав.
— Ну, постривай! — закричав він і мерщій кинувся по сходах нагору.
— Дикий якийсь хлопець, — зауважила Марина.
Потім запитала у Костика:
— Тебе не поранили?
— Зі мною все гаразд, — кволо відказав той. — От тільки трохи посиджу — і все буде в порядку.
Кір-Костик знову спробував підвестися, проте ноги заледве слухалися його.
— Віддихайся трохи, — порадила Марина.
І тут хлопець з’явився знову. Цього разу у нього в руках був інший меч.
— А ось і Азот знайшовся, — зауважила Маринка і знову вибила меч з рук хлопчика. Сталь задзвеніла по підлозі.
— Ну, стривай же! — закричав Славко і знову рвонув нагору.
— Смішний він якийсь, — дивлячись йому услід, сказала Маринка.
— Він не смішний, — заперечив Кір-Костик, укотре намагаючись звестися на ноги. — Він зачарований.
Славко з’явився втретє. І знову в його руках був меч. На цей раз у піхвах. Хлопець на бігу намагався витягти його звідтіля.
Марина розлютилася.
— Який же ти тупий дурень! — вигукнула дівчина і спрямувала енергію на Славка. Той беркицнувся на спину і непорушно завмер.
Маринка закліпала очима.
— Сподіваюся, я його не вбила, — прошепотіла вона.
— Нічого з ним не станеться…
Кір-Костик нарешті звівся на ноги, але все ще похитувався. Марина збагнула, що має трохи часу, аби допомогти товаришеві. Не гаючись, спрямувала на нього частку своєї енергії. Кір-Костик одразу відчув себе набагато краще, проте замість подяки невдоволено зауважив:
— Даремно ти це зробила. Енергію берегти треба. Хоча удар мечем-кладенцем — то не муха крилом зачепила, скажу тобі.
— Нерозумно якось на нас нападають… по-дурному трохи, — зауважила Марина.
— Не так уже й нерозумно, як тобі здається. Ти витрачаєш на ці дрібниці дуже багато енергії. Подивися на Коловершу.
Маринчина помічниця лиш соромливо посміхнулася. Дівчинка помітила, що Коловерша зменшилася.
Підкова Легаса знову заворушилася у маленької відьми на грудях. Вона виразно натякала на якусь небезпеку. Проте Маринка лише подумки посміхнулася: небезпека тут чатує на кожному кроці.
А Кір-Костик продовжував:
— Треба якомога скоріше знайти «Некрономікон». А хлопчик — це ще квіточки… неприємність номер один…
— А ось і неприємність номер два! — якимось дерев’яним голосом мовила Коловерша.
У її очах був справжнісінький жах…
Огр
Те, що побачила Марина, змусило її здригнутися.
Перед ними виник величезний звіроподібний чоловік. Якщо й не велетень, то дуже високий на зріст. Низький лоб. Важка нижня щелепа. І очі — тупі очі, налиті люттю…
— Це огр, — тихо прошепотів Кір-Костик.
Маринка гарячково спробувала згадати, що вона пам’ятала про огрів із Кірових розповідей. Але в її голові крутилися лише якісь невиразні слова: «…низький інтелект… родич тролів та гігантів… кажуть, вони ще і людожери…» Остання фраза геть не додавала оптимізму…
Огр оглушливо загарчав і заходився роздирати кігтями шкіру на своїх грудях. Певно, таким чином він доводив себе до несамовитого стану. Водночас огр водив крихітними оченятами по прибульцях, гадаючи, на кого з них краще напасти. Нарешті його очиці зупинилися на Маринці…
Кір-Костик атакував його, як то кажуть військові, з флангу і завдав кілька сильних ударів своїм ціпком. Але огр відмахнувся від нього, як від настирливої комахи. Кір-Костик відлетів убік, описавши в повітрі звивисту дугу. Однак цього разу котяче єство спрацювало, і Кір-Костик впав, як і годиться справжньому коту, на всі чотири кінцівки.
Марина підвела свій атем.
Удар магічної енергії припав у груди огрові. Той похитнувся, але встояв. Він кліпнув кілька разів, струснув головою і з гарчанням знову рушив уперед. Вигляд у нього був жахливий: удари Костика і сила магічної енергії Маринки неймовірно роздратували його. Огр по звірячому ощирився. З його рота капала слина, і він був схожий на скаженого собаку.
Огр зробив кілька кроків, але тут Кір-Костик знову перегородив йому шлях, цього разу націливши вістря свого ціпка на ногу чудовиська.