— Якщо мама раптом раніше з роботи повернеться, скажеш, що я в кіно, мобільний вимкнула, а борщ у каструлі на плиті.
І вона втекла, гучно хряснувши дверима. Кіт невдоволено пробурчав:
— Зовсім дівчисько голову втратило!
Із кухні пролунав уїдливий сміх Домовика:
— Уявляю очі її мами, якщо ти до неї забалакаєш!
— А якщо ти почнеш матеріалізуватися при ній, думаєш, краще буде? — огризнувся кіт. І він ліниво хвицнув хвостом.
Тієї ж миті на кухонному столі з’явився аркуш зі шкільного зошита. Почерком Марини на ньому було написано: «Ма, я в кіно, мобілку вимкнула. Борщ на плиті. Цілую, Маринка».
— Могла б і сама своїй мамі зателефонувати, — вкладаючись на інший бік, пробурчав кіт.
— Не бурчи — вона ще зовсім дитина! Добре, що вогонь під борщем вимкнула, — заступився за Марину Домовик.
— Ти в житті не бачив таких магічних ударів, якими ця «дитина» пригощала джина з огром, — заперечив кіт.
Домовик на це нічого не відповів, тож Кір позіхнув і знову згорнувся клубочком. А тим часом Маринка вибігла у двір. Дорогою мимохіть провела рукою по корі старого осокорика. Вона часто так робила. Після таких доторків дівчинка відчувала себе впевнено і спокійно.
А ще вона думала про те, як було б гарно, якби тато жив разом із ними. Потім Маринка чомусь подумала про Славка і його батьків, які й досі сперечалися, який вид спорту більше підійде їхньому синові.
«У кожній хаті свої вареники», — згадала вона бабусині слова. А потім маленька відьма подумала про те, що в людських взаєминах часом складніше розібратися, ніж у магії…
А потім… потім Марина просто прискорила крок: до кінотеатру було ще далеченько, і їй здавалося, що вона запізнюється… А спізнюватися їй не хотілося…
