Суєта, пов’язана з переїздом і появою Кота, потихеньку вщухла, і потяглися звичайні будні.
Маринка готувала домашку. Кіт з підвіконня уважно спостерігав, як дівчинка виводить щось у зошиті.
Але з домашнім завданням не ладилося — сусіди зверху недавно вселилися і вже третій день гучно святкували новосілля. І все було б добре, якби вони не вмикали по сто разів одну й ту ж пісню.
— Коли ж їм вже набридне слухати одне і те ж! — якось спересердя вигукнула Маринка.
— Вимкнути? — знудьговано позіхнув Кіт.
Маринка навіть забула здивуватися з того, що він забалакав.
— А ти зможеш? — запитала вона.
— Це простіше, ніж мишу вполювати, — зауважив Кіт і різко махнув хвостом по підвіконню.
Пісня обірвалася на півслові.
— Схоже, їм таки набридло крутити одне й те саме, — сказала дівчинка.
— Ні, — заперечив Кіт. — Просто в їхньому музичному центрі блок живлення згорів.
— Твоя робота? — з підозрою поглянула на нього Маринка.
Кіт знуджено позіхнув і заходився вмиватися.
— Якось воно негарно вийшло… — невпевнено почала Маринка.
Кіт примружився:
— Не хвилюйся: музичний центр у них новий і ще на гарантії. Його за чотири дні відремонтують. А от у тебе завтра контрольна робота, і тобі до неї готуватися потрібно.
Маринку заспокоїли слова Кота. Проте питань у неї менше не стало:
— А ти з мамою теж будеш розмовляти?
Кіт, вилизуючи пазурі, відповів коротко:
— Ні.
— Чому?
Кіт озирнувся на Маринку і теж запитав:
— А ти чому перестала розповідати їй про те, що інколи бачиш?
— Тому що мама не повірить.
— Ось і мені вона не повірить.
— А чому ти зі мною розмовляєш?
— А ти пам’ятаєш, що зробила увечері першого дня, коли ви сюди приїхали?
Марина почала згадувати.
З нагоди новосілля вони влаштували святкову вечерю. Мама приготувала качку з яблуками, а Маринка напекла пиріжків. Треба сказати, що пиріжки у неї вдавалися точнісінько такі, як у бабусі Оксани.
А потім дівчинка згадала, як бабуся говорила, що потрібно хоч інколи задобрювати домовика — залишити в якомусь затишному куточку ложку каші або шматок пиріжка. І вона потайки від мами залишила пиріжок під ванною. Вранці на місці вже нічого не було. Чесно кажучи, Марина думала, що це Кіт з’їв той гостинець.
— Пиріжок домовикові залишила, — зізналася Маринка.
— Шануєш духів, — багатозначно зауважив Кіт.
— А чому я їх не бачила?
— Ти багато чого хочеш — всього і відразу.
— А мама каже…
Кіт чомусь не захотів далі розмовляти:
— Готуйся до контрольної! — і він заплющив очі.
Маринка зітхнула і повернулася до домашнього завдання: сперечатися з таким котом на початку їхнього знайомства, мабуть, не варто… а там буде видно…
Кіт Розумний та Нові Осокорки
Після контрольної Маринка поспішила додому. Настрій у неї був чудовий: схоже, з контрольною вона впоралася успішно. Кота дівчинка застала за дивним заняттям — він завзято ганяв по квартирі жовтий тенісний м’ячик. Коли той опинявся в кутку, Кіт, наче вправний футболіст, підкидав його в повітря однією задньою лапою, а другою в падінні через себе бив у двері, що слугували йому за ворота.
— Що ти тут робиш? — здивувалася Марина.
— Хіба не бачиш? Граю. Гра — найкраща у світі фізкультура.
— Дивися, тільки не розгроми тут усе, — порадила Маринка і подалася на кухню розігрівати обід.
— Замість того, щоб поради давати, краще б думала, як розв’язати другу задачу — ти зробила помилку, — пробурчав Кіт.
— Звідки ти це знаєш? — здивувалася Маринка.
— Усе тобі так відразу і розкажи…
Кіт облишив свій м’ячик і подався услід за Маринкою до кухні.
— Зголоднів? — запитала дівчинка і, не чекаючи відповіді, поставила перед Котом миску з молоком. Тоді вбила в нього сире куряче яйце.
Кіт вдячно гойднув хвостом і заходився жадібно хлебтати. Марина налила собі тарілку супу і теж почала обідати.
— А яких духів ти згадував учора? — запитала вона.
Кіт поквапливо вижлуктив молоко, облизався і відповів:
— Домовика я того мав на увазі, якого ти нагодувала.
— А домовик — це хіба дух?
— А по-твоєму, це такий маленький дідусь, що в комірчині ховається? — і собі здивувався Кіт.