Але перевтома очей незабаром змусила художницю відкласти перо й туш і зробити сміливу спробу оволодіти мистецтвом випалювання по дереву. Поки тривав цей творчий порив, сім’я жила в постійному страху перед пожежею. У будь-який час дня і ночі в будинку відчувався запах горілого дерева, з горища або з дверей сараю часто валив дим, всюди в безладді валялися розпечені дерев’яччя, і Ханна ніколи не лягала спати, не поставивши біля дверей діжу води й обідній дзвіночок на випадок пожежі. На зворотній стороні дошки для тіста було зображено обличчя Рафаеля[8], а херувім, що застиг у мелодійному співі, прикрашав кришку відра з цукром. Спроба відбити образи Ромео і Джульєтти[9] призвела до того, що деякий час сімейство Марч мало чим розмалювати грубу.
Перехід від випалювання до олійних фарб був цілком природним для обпалених пальців, тож Емі з тим же запалом захопилася живописом. Знайомий художник забезпечив її своїми старими палітрами, пензлями й фарбами, і вона щосили взялася за малювання, виробляючи у величезній кількості сільські та морські пейзажі, яких ніхто ніколи не бачив на суші й на морі.
Її чудовиська, що мали зображати домашню худобу, ймовірно, отримали б приз на сільськогосподарській виставці, а небезпечний кут нахилу її суден, поза сумнівом, викликав би морську хворобу у найдосвідченішого моряка, в тому разі, зрозуміло, якби цілковите нехтування всіма відомими нормами кораблебудування і розташування оснащення не змусило б його скоцюрбитися в судомах від реготу при першому ж погляді на полотно.
Смагляві хлопчики і темноокі мадонни, що поглядали на вас із кутка студії, нагадували творіння Мурільо[10]. Олійно-коричневі неясні контури осіб із вогненною смужкою не в тому місці, де потрібно, імовірно були навіяні Рембрандтом[11], пані, що пашіли рум’яним здоров’ям, та трохи набряклі від пухкості немовлята – Рубенсом[12], а Тернера[13] можна було знайти у блакитних грозах, помаранчевих блискавках, коричневому дощі й фіолетових хмарах з томатного кольору плямою посередині, яке могло бути сонцем або маяком, сорочкою матроса або королівською мантією – це вже як заманеться глядачеві.
На зміну живопису прийшли портрети вугіллям, і всі члени сімейства висіли в ряд, такі розпатлані, дикуваті й покриті сажею, наче щойно вилізли із засіку з вугіллям. У олівцевих ескізах вони стали виглядати краще, бо схожість із оригіналами була помітнішою, а волосся Емі, ніс Джо, рот Мег і очі Лорі були названі «просто чудовими». За цим послідувало повернення до глини й гіпсу: схожі на страшні примари зліпки її знайомих заповнювали всі кутки кімнат і валилися з полиць шаф на голови домашнім.
Як живі моделі деякий час вдавалося заманювати сусідських дітлахів, проте лише доти, поки їхні незв’язні звіти про таємничі маніпуляції панни Емі не перетворили мисткиню в очах навколишніх жителів на якусь подобу маленької людожерки. Її зусилля в цьому напрямку, проте, отримали несподіване завершення в результаті нещасного випадку. Він остудив запал Емі.
Через тимчасову відсутність інших моделей вона вирішила зробити зліпок власної чарівної ніжки, тож одного разу вся сім’я отримала переляк через грізний стукіт і вереск, які долинали з сараю. Кинувшись на допомогу, вони виявили, що юна ентузіастка відчайдушно скаче з ногою, міцно затиснутою в каструлі з гіпсом, який затвердів із несподіваною швидкістю. Звільнити ногу вдалося з великими труднощами і не без небезпеки для здоров’я, оскільки Джо так реготала, колупаючи гіпс, що ніж увійшов занадто глибоко в бідну ніжку, залишивши довгу пам’ять про цей творчий досвід.
Після цієї події Емі на деякий час заспокоїлася, поки манія робити ескізи на пленері не змусила її щодня відправлятися на річку, в поле або в ліс для «вивчення натури» й зітхати по руїнах, які можна було б змалювати. Врешті-решт вона застудилася, сидячи на мокрій траві, щоб занести в альбом який-небудь черговий «чудовий фрагмент», що складався з каменю, пенька, гриба й зламаної гілки, або «божественної маси хмар», яка виглядала в її альбомі, наче розпотрошена перина.
Емі жертвувала своїм прекрасним кольором обличчя, проводячи спекотні літні дні, сидячи в човні посеред річки і вивчаючи «світло й тінь». Вона навіть набула вертикальної зморшки на лобі, намагаючись знайти потрібний «кут зору», або як там це ще називається.
8
Рафаель Санті (1483–1520) – великий італійський живописець та архітектор. Особливо він прославився вмінням малювати мадонн, а найвідоміша його робота має назву «Сікстинської мадонни».
9
Ромео та Джульєтта – герої однойменної п’єси англійського драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616).
10
Бартоломе Естебан Мурільо (1618–1682) – іспанський художник, представник «золотого сторіччя» іспанського живопису, а також очільник севільської школи.
11
Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669) – голландський живописець, неперевершений майстер к’яроскуро (тобто світлотіні).
12
Пітер Пауль Рубенс (1547–1640) – фламандський живописець, котрий відобразив у своїх полотнах голландський ідеал жіночої краси.
13
Тернер Вільям (1775–1851) – англійський живописець, автор сміливих по колористиці та світло-повітряним пошукам пейзажів. Одного разу Тернер навіть прив’язав себе до мачти корабля, щоб із натури замалювати пожежу в Лондонському парламенті.