Якщо, як стверджує Мікеланджело[14], «геній – це вічне терпіння», Емі цілком могла претендувати на опанування цією божественною властивістю, бо вперто продовжувала свої шукання, попри всі перешкоди, невдачі й протидії, твердо вірячи, що з часом обов’язково створить щось таке, що заслуговуватиме на назву «високого мистецтва».
Вона із задоволенням навчалася й багато чого іншого, бо вирішила стати привабливою й освіченою жінкою навіть у тому разі, якщо їй не судитиметься стати великою художницею. У цьому вона досягла куди більшого успіху, адже була однією з тих щасливиць, які всім подобаються, всюди заводять друзів і йдуть по життю так легко й граціозно, що в менш щасливих людей виникає спокуса повірити, ніби такі улюбленці долі народжені під щасливою зіркою.
Емі любили всі, бо серед її талантів була також і тактовність. Вроджене чуття підказувало їй, що буде приємно й правильно, тому вона завжди говорила саме те, що в цей момент потребував її візаві, робила саме те, що було до місця й до часу, й вирізнялася таким самовладанням, що сестри часто говорили: «Якби нашій Емі довелося відправитися в королівський палац без всякої репетиції, то вона все одно знала б, що і як там потрібно робити».
Головною її слабкістю було бажання обертатися в «кращих колах», хоч залишалося не зовсім ясним, які саме «кола» є кращими. Гроші, світські таланти й вишукані манери були предметом її прагнень. Їй подобалося зустрічатися з тими, хто всім цим володів. При цьому вона часто помилково приймала брехню за істину і захоплювалася тим, що не заслуговувало захоплення. Ніколи не забуваючи, що вона леді за народженням, Емі старанно культивувала свої аристократичні смаки і схильності, з тим, аби за нагоди посісти те місце в суспільстві, якого нині позбавляла її бідність.
«Міледі», як називали її друзі, щиро прагнула стати справжньою леді в усіх відношеннях і була такою в душі, але їй ще тільки належало дізнатися, що ні за які гроші не можна купити витонченість натури, що положення в суспільстві не гарантує його власнику благородства почуттів і думок і що вихованість людини відчувається, незважаючи на несприятливі обставини, в яких все це виявляється.
– Я хочу попросити тебе, мамо, про одну послугу, – сказала одного разу Емі, входячи в кімнату з дуже багатозначним виглядом.
– Так, маленька, що таке? – відгукнулася мати, в чиїх очах ця велична юна леді, як і раніше залишалася «дитинкою».
– Наступного тижня наш рисувальний клас розпускають на канікули, і перед тим, як дівчатка роз’їдуться, я хочу запросити їх до нас на гостини. Вони всі шалено хочуть побачити річку, змалювати зруйнований міст та інші тутешні види, які сподобалися їм у моєму ескізному альбомі. Вони зазвичай були дуже добрі до мене і я їм дуже вдячна за це. Адже всі вони багаті і знають, що я бідна, проте ставляться до мене як до рівної.
– А чому б їм ставитися до тебе інакше? – пані Марч поставила це запитання з тим виглядом, який дівчатка добре знали і називали «виглядом Марії-Терезії»[15].
– Ти не гірше за мене знаєш, що майже всі підкреслюють цю різницю, тож не наїжачуй пір’ячко, моя мамо-курочко, коли твоїх курчат клюють більш яскраві пташки. Гидке каченя стане лебедем, ти ж знаєш, – і Емі усміхнулася без всякої гіркоти, оскільки мала веселу вдачу і оптимістичний погляд на життя.
Пані Марч засміялася і, заспокоївши свою материнську гордість, запитала:
– Ну, мій лебідь, який же твій план?
– Я хотіла б запросити дівчаток до нас на другий сніданок, прогулятися з ними по тих місцях, які вони хотіли б побачити, а, може, й покататися на човні по річці і влаштувати невеличке свято на лоні природи.
– Цілком можливо. Що ти думаєш подати до столу? Пиріг, бутерброди, фрукти і кава – цього буде досить, я гадаю?
– О, ні, звичайно, ні! Потрібно подати холодного язика, курку, французький шоколад, а крім цього – морозиво. Дівчата звикли до такої їжі, і я хочу, щоб мій сніданок був пристойним і вишуканим, нехай я й заробляю собі на життя працею.
– Скільки ж дівчаток у твоєму класі? – запитала мати вже стриманіше.
– Дванадцять, але, гадаю, що приїдуть не всі.
– Помилуй, дитинко, тобі ж доведеться брати напрокат омнібус, щоб катати їх по околицях!
– Ну що ти, мамо! Приїдуть, ймовірно, шість або вісім – не більш, тож я найму невелику відкриту коляску і попрошу пана Лоуренса позичити мені його «черрі-бренді» (так Ханна називала кінний шарабан[16]).
14
Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) – італійський скульптор, живописець, архітектор і поет (його вірші, зокрема, представлено у фільмі Ежена Гріна «Міст мистецтв»). Мікеланджело відомий і як автор розпису стелі Сікстинської капели.
15
Марія-Терезія (1717–1780) – австрійська ерцгерцогиня з династії Габсбургів. Вона відома як правителька, котра значно розбудувала Габсбурзьку державу, залишившись у пам’яті людей енергійною, діяльною, мудрою та тактовною королевою.
16
Шарабан – чотирьохколісний кінний екіпаж з кількома поперечними сидіннями або однокінний двоколісний екіпаж.