Домашні та друзі не скупилися на похвали й слова розради, проте це був важкий час для чутливої, палкої Джо, яка хотіла як краще, а вийшло як завжди. І все-таки це випробування принесло їй користь, бо вона почула і критику з боку тих, чия думка була по-справжньому цінна, – критику, яка служить найкращим уроком для письменника-початківця. А коли перше потрясіння минуло, Джо змогла посміятися над своєю бідною книжкою, все ще, однак, вірячи в неї і відчуваючи себе мудрішою й сильнішою після отриманих ударів.
– Я не геній, як Кітс[18], і це не вб’є мене, – говорила вона рішуче. – Зрештою, не я залишилася в дурнях, бо фрагменти, взяті прямо з реального життя, були оголошені безглуздими й неможливими, а сцени, які я створила у своїй власній дурній голові, названі «чарівно природними і правдивими». Постараюся втішитися цим, а коли буду готова, зроблю нову спробу.
Розділ п’ятий
Мудрості сімейного життя
Як і більшість інших юних матрон, Мег починала своє подружнє життя з твердою рішучістю стати зразковою господинею. Джон, на її думку, мав знайти вдома рай: завжди усміхнене обличчя дружини, добре харчуватися щодня й не знати, що таке відірваний ґудзик. Вона вкладала у свою працю стільки любові, енергії й оптимізму, що просто не могла не домогтися успіху. Її рай був далеко не безтурботним, бо ця маленька леді старанно поралась, була аж надто схвильована тим, щоб догодити чоловікові, й метушилася, як справжня Марта[19], обтяжена безліччю турбот.
Іноді вона так втомлювалася, що була не в силах навіть усміхатися. У Джона після низки вишуканих страв розладналося травлення, і він невдячно вимагав простої їжі. Щодо ґудзиків, то Мег скоро почала дивуватися, куди вони діваються, хитала головою з приводу чоловічої недбалості та загрожувала змусити його самого пришивати їх, щоб подивитися, чи будуть вони пришиті настільки міцно, щоб витримати нетерплячі ривки й різкі рухи його пальців.
Вони були дуже щасливі, навіть після того, як відкрили, що не можуть жити однією любов’ю. Джон вважав, що Мег не стала менш красивою тільки через те, що усміхалася йому тепер, виглядаючи із знайомого кавника. Та й Мег цілком вистачало романтичності в щоденному прощанні, хоч її чоловік супроводжував поцілунок ніжним запитанням: «Що надіслати додому до обіду: телятину чи баранину?».
Маленький будиночок перестав виглядати, як поцяцькована альтанка і став просто будинком, а юна пара скоро відчула, що ці зміни на краще. Спочатку вони гралися в своє новеньке господарство і раділи, як діти, але потім Джон статечно й розмірено зайнявся справою, відчуваючи на своїх плечах весь тягар турбот глави сімейства, а Мег відклала свої батистові капоти, вдягла великого фартуха і взялася за роботу, вкладаючи в неї, як уже було сказано, більше енергії, ніж розсудливості.
Поки тривало захоплення кулінарією, вона проштудіювала від початку і до кінця всю книжку рецептів пані Корнеліус так, ніби це був арифметичний задачник, і розв’язувала кожне завдання з терпінням і завзятістю. Іноді доводилося запрошувати матір, батька й сестер, щоб допомогти з’їсти аж надто рясний обід із вдало приготованих страв, а іноді Лотті отримувала таємну вказівку віднести додому вузлик невдалих страв, які можна було приховати від всіх у зручних маленьких животиках Гуммелів.
Вечір, проведений із Джоном над записами витрат, зазвичай призводив до тимчасового затишшя в кулінарній діяльності й приступу ощадливості. Тоді бідного чоловіка тримали на хлібному пудингу, рагу з підливою і підігрітій каві, випробовуючи його терпіння, хоч він виносив це з такою стійкістю, що заслуговував на похвалу. Однак, перш ніж вдалося знайти золоту середину, Мег додала до свого сімейного надбання те, без чого юні пари рідко обходяться, – сімейну сварку.
Палаючи господарським бажанням побачити у своїй коморі припаси домашнього приготування, вона взялася варити смородиновий джем. Джон отримав розпорядження замовити десяток маленьких горщиків і додаткову кількість цукру, бо смородина в їхньому садку вже дозріла й слід було зайнятися нею якомога швидше. Джон твердо вірив, що його дружина може все, і пишався її талантами, тому вирішив, що це бажання слід виконати і їхній єдиний урожай ягід має бути переведений у форму, дуже приємну для вживання взимку. Тож в маленький будиночок було надіслано чотири десятки чарівних маленьких горщиків, півбочки цукру і маленького хлопчика, який мав зібрати смородину з кущів.
18
Джон Кітс (1795–1821) – англійський поет-романтик. Дуже рано помер. Як вважало багато його сучасників, однією з причин його ранньої смерті Кітса були жорстокі нападки критиків, бо за життя поета його твори не набули популярності.
19
Марта – стара ключниця, персонаж роману англійського письменника Вальтера Скотта (1771–1832) «Роб Рой» (1818). За текстом роману, Марта була люб’язною та скромною, добре опікувалася будинком та його жильцями.