– О Джон, я так втомилася, мені так жарко, і я така сердита і засмучена! Я працювала над цим джемом, поки не видихлася остаточно. Швидше допоможи мені, або я помру! – і змучена господиня кинулася йому на груди, забезпечивши чоловіку солодкий, у прямому сенсі слова, прийом, оскільки її фартух був окроплений варенням так само, як і підлога.
– Що тебе засмутило, люба? Сталося щось жахливе? – запитав стривожений Джон, ніжно цілуючи верхівку маленького чепчика, що сидів зовсім криво на цій чарівній голівці.
– Так! – і Мег відчайдушно заридала.
– То що ж сталося? Скажи мені швидше. Не плач, я винесу все, тільки не твоє мовчання. Говори ж, любов моя.
– Дж… джем не густішає, і я не знаю, що робити!
Джон Брук тоді засміявся, хоч згодом уже не наважувався це робити над тим, що трапилося. Іронічний Скотт, стоячи в саду, теж мимоволі усміхнувся, почувши реакцію Джона, яка, щоправда, завдала останнього удару вбитій горем Мег.
– І це все? Викинь його у вікно і забудь. Я куплю кілька кварт готового джему, якщо хочеш, тільки, Бога ради, не влаштовуй істерику. Я привів до обіду Джека Скотта і…
Джон не договорив, бо Мег відштовхнула його й, трагічно заломивши руки, впала на стілець, вигукнувши так, що в голосі її змішалися роздратування, докір і жах:
– Гість до обіду, а все догори дригом! Джон, як ти міг це зробити?
– Тихіше, він в саду! Я зовсім забув про проклятий джем, але тепер вже нічого не виправиш, – сказав Джон, з тривогою уявляючи наслідки цієї ситуації.
– Ти повинен був прислати кого-небудь, щоб попередити мене, або сказати мені сьогодні вранці. І мав згадати, як я буду зайнята сьогодні, – продовжила Мег, бо навіть голубка може клюнути, якщо почати наїжачувати їй пір’ячко.
– Вранці я ще не знав, що запрошу його, попередити не було часу: ми зустрілися після роботи. А хіба треба було просити дозволу, адже ти завжди казала мені приводити друзів, коли хочу. Я ніколи не робив цього раніше, і будь я проклятий, коли зроблю що-небудь подібне ще раз! – заявив Джон із ображеним виглядом.
– Сподіваюся, що не зробиш! Зараз же відведи його геть, я не можу вийти до нього в такому вигляді, а в будинку немає ніякого обіду.
– Мені це подобається! А де яловичина і овочі, які я послав додому, і пудинг, який ти обіцяла? – вигукнув Джон, кидаючись до кухонної комори.
– У мене не було часу готувати. Тож сподівалася, що ми пообідаємо у мами. Мені дуже шкода, але я була дуже зайнята, – і з очей Мег знову полилися сльози.
Джон мав напрочуд м’яку вдачу, але водночас був всього лише людиною, а прийти додому після довгого трудового дня втомленим, голодним, повним надій і знайти будинок у безладді, стіл – порожнім, а дружину – сердитою, таке не надто сприяє безтурботності духу і спокою манер. Він, однак, стримався, і маленький шквал, ймовірно, пронісся б швидко, якби не одне фатальне слово.
– Ситуація неприємна, я згоден, але, якщо ти допоможеш, ми впораємося і, незважаючи ні на що, добре проведемо час. Не плач, люба, зроби маленьке зусилля і приготуй нам що-небудь поїсти. Ми обидва голодні, як вовки, тож нам все одно, що буде на столі. Дай нам солонини, хліба й сиру, ми не станемо просити джему.
Джон сказав це добродушно й жартома, але одним цим словом підписав собі вирок. На переконання Мег, це було занадто жорстоко – натякати на її сумну невдачу, тож остання крапля її терпіння одразу випарувалася.
– Виплутуйся з цієї ситуації, як знаєш. Я занадто змучена, щоб «робити зусилля» заради кого б то не було. Як це по-чоловічому – пропонувати гостю кістку й вульгарний хліб із сиром! Я не бажаю, щоб подібне відбувалося в моєму домі. Відведи цього Скотта до мами і скажи йому, що я поїхала, захворіла, померла – що хочеш. Я не вийду до нього, і ви з ним можете скільки завгодно сміятися над моїм джемом. Більше ви тут нічого не отримаєте, – і, промовивши це на одному диханні, Мег скинула фартух і стрімко покинула поле битви, щоб оплакати себе у кімнаті.
Що двоє чоловіків робили в її відсутність, вона так ніколи й не дізналася, але пана Скотта, звісно, ніхто не повів «до мами», а коли Мег спустилася до їдальні, після того, як вони обидва пішли, то знайшла сліди приготованої нашвидкуруч трапези, що викликала в неї жах. Лотті повідомила, що вони з’їли дуже багато, й голосно сміялися, а господар велів їй «викинути все солодке вариво й заховати горщики».
Мег дуже хотілося піти і розповісти про все матері, але сором за власну поведінку та вірність Джону, «який, можливо, і був дуже жорстокий, але ніхто не мав знати про це», утримали її, й після квапливого прибирання кухні та їдальні вона причепурилася і сіла чекати, коли Джон прийде, щоб отримати прощення.