У головному для себе питанні Маленький Бізон давно вже не живив ілюзій: незважаючи на зовнішні ознаки пошани, світ білих людей не прийняв його у своє середовище, не визнав його рівним собі, а тим більше своїм. Правда, йому дали можливість здобути освіту. Але освіта — тільки засіб для досягнення мети, метою ж є можливість займатися громадською діяльністю. А в цьому Маленькому Бізонові наполегливо, незмінно, невпинно, як би по негласній змові, відмовляли. Він був розумний, у нього були приємні манери, він тримав себе з іншими на товариській нозі, відмінно складав усі іспити. Але як тільки справа доходила до того, щоб скористатися заслуженими плодами своїх зусиль, він бачив перед собою наглухо закриті двері, осіб, що відверталися, уникали рукостискання руки.
Останні роки перед трагічною смертю Маленького Бізона я провів з ним разом. Іноді він повіряв мені свої муки і засмучення. Я добре бачив, як глибоко ранили його усі ці прояви несправедливої зневаги, дискримінація. Маленький Бізон нічим не відрізнявся від будь-якого високоосвіченого і вихованого американця — хіба тільки кольором шкіри і індіанським походженням, — і проте перед ним раз у раз виникала зловісна, нетамуюча порожнеча. Це була порожнеча, що мала для нього також і матеріальні наслідки.
Після закінчення циклу своїх доповідей Маленький Бізон вирішив стати пілотом цивільної авіації і з цією метою пройшов курс спеціальної школи в Рузвельт-Фільде, під Нью-Йорком. Тут, як і скрізь, він виділявся своїми здібностями, закінчив школу з похвальним відгуком — і знову йому не дано було скористатися плодами цих нових своїх зусиль! Роботи льотчика він не отримав. Мені думається, що цей новий удар був останньою краплею, що переповнила чашу його гіркоти.
20 березня 1932 року Маленький Бізон покінчив життя самогубством в Каліфорнії. Так, услід за загибеллю Кудлатого Орляти і Сильного Голосу, замкнувся ланцюг сумних подій, за якими, смію стверджувати, стояла одна і та ж направляюча рука. Маленький Бізон зробив свій безрозсудний вчинок як би на знак протесту проти політики презирства, расової дискримінації і несправедливості, яку в Північній Америці люди однієї раси застосовують до людей іншої раси.
Ми, чорноногі, залишилися як і раніше воїнами. Маленького Бізона ми всі любили як брата і гордилися ним, але смерть його прийняли спокійно, як епізод великої боротьби, що відбувається не лише в наших преріях. Найбільш свідомі з нас вже бачать, що в усіх частинах світу розгорається боротьба за рівні для кожної людини права на хліб, на сонце, на радість, і цієї боротьби вже ніщо не зупинить — до повної перемоги.
Усім серцем — а там, де це можливо, і дією — ми стоїмо на стороні сил прогресу. Ми непохитно віримо, що, коли ці сили скажуть світу своє вирішальне слово, краще стане і нам, індійцям.