Насамперед чаклун на півроку забирав учня в безлюдні долини Скелястих гір і там давав йому перші вказівки. Найважливішим завданням в цей час було — як казав чаклун — здобути перевагу духа над тілом. Для цього учень голодував по кілька днів, і вчився зносити біль без тремтіння. З далекої подорожі він повертався зовсім іншим, і хлопці не пізнавали веселого товариша своїх забав.
У нас, дітлахів, такий юнак завжди викликав подив: ми відчували, що він володіє якоюсь великою таємницею, котра відмежовує його від нас, але котру він не може виказати навіть найближчим друзям. Такі подорожі чаклуна з учнем тривали років зо три. Тіло хлопця гартувалося як сталь, а сила волі зміцнювалась до такої міри, що найтяжчий біль він переносив не здригаючись.
Після такого вступу починалося справжнє виховання. Учень опановував таємниці медицини і вивчав діяння різних трав. Оскільки в індійців ніщо важливе не відбувалося без чаклуна, хлопець вивчав також різні заклинання, вчився ворожити і мати зносини з духами. Тепер, через довгі роки, я знаю, що в цьому було багато ошуканства, але правда й те, що за цією заслоною крилося й справжнє знання таємниць природи. Чаклун був насамперед чудовим природознавцем, і це давало йому величезну перевагу над іншими індійцями, які так залежали в своєму існуванні від сил природи. Приміром, чаклун «ворожив», в якому місяці та де саме ми знайдемо найбільше дичини, й рідко траплялося, щоб його слова не справдилися. Казали, що його повчають духи, але по суті чаклун просто робив висновки з різних явищ природи.
У вихованні майбутнього чаклуна найбільше враження справляв на нас період «семи наметів», який тривав сім років. Чаклун власноручно будував спеціальний намет і збирав у ньому різноманітні знаряддя, потрібні для його «науки». В цьому наметі учень жив цілий рік і вивчав різні «чари», які сьогодні назвали б фокусами. Через рік він складав чаклунові кількаденний іспит, на якому показував своє вміння. Потім переходив до іншого намету з іншими знаряддями, і так удосконалювався сім років.
… Білий Вовк був чесним чаклуном і без сумніву допомагав нашій групі в її нелегкому житті. Але про інших чаклунів не можна було сказати те ж саме. Вони мали величезну владу над своїм народом і частенько зловживали нею. Навіть там, де чаклуни й не виявляли злої волі, вони заважали народові іти вперед, були ворогами поступу.
Заклинання Білого Вовка здавалися нам вершиною чаклунської майстерності і були для нас несхибним доказом його зв'язків з невидимими духами. Зараз я пояснюю це собі інакше. Впливові заклинань Білого Вовка дуже допомагало й те, що ми всі вірили в їхню силу, але пояснювалось це просто: чаклуй знав властивості різноманітних трав, і вміння його полягало в тому, що він умів непомітно застосовувати ліки й отрути.
Не раз ми ховалися десь біля намету Білого Вовка і з завмерлим серцем слухали незвичайні звуки, які звідти долинали. Ми відрізняли торохтіння чаклунського бубна «мітіявін» і тішили себе надією, що одного дня чаклун з'явиться до наших батьків і проситиме, щоб когось із нас віддали йому за учня.
Нам розповідали пошепки, що в наметі діялися такі таємничі речі, які важко було навіть собі уявити. Одного разу ми страшенно перелякалися, побачивши в темному тіпі юнака з жахливо спотвореним обличчям. Одна опухла щока, мов ганчірка, висіла аж до нижньої щелепи, повіки були випнуті, а нижня губа звисала за підборіддя. Матері пояснювали нам, що чаклун вселив у юнака злого духа.
У нашому племені були старі жінки, які вміли знешкоджувати отакі «чари» і робили це за згодою самого Білого Вовка. Вони запарювали якесь зілля і наказували хворому дихати парою. Незабаром бідолаха щось відчував у роті. Виявлялось; це була волосина. Коли її витягали, обличчя хворого починало потроху набирати нормального вигляду. Звідки з'являлася ця дивовижна волосина, ніхто тоді не міг пояснити.
Вже згодом, через багато років, я зустрів одного сіукса, який зазнав на собі отаких чар, і з'ясував, у чому саме полягала таємниця чаклуна.
Виявилось, що чаклун справді взяв довгу людську волосину, намазав її отрутою і потай поклав у чашечку люльки, яку завжди палив сіукс. Звідти волосина з отрутою потрапила сіуксові в рот. Я певен, що «чудеса» наших чаклунів можна було пояснити так само легко й просто.
Тієї пам'ятної весни, коли мені так хотілося поговорити з Білим Вовком про Кошлате Орлятко, я несподівано зустрівся з нашим чаклуном. Сталося це на березі річки. Це була моя перша і остання розмова з цією незвичайною людиною.