Коли торговець замовк, залягла тиша. За хвилину обізвався Червоний Лось:
— Кажеш, кожного дня може вибухнути повстання — і навіть скрізь?
— Скрізь.
— Ти ж говориш тільки про метисів.
— Я маю на увазі також і північні племена індійців. Вони так страждають, що їм вже несила чекати далі.
— Але що, власне, ми, чорноногі, повинні робити? — причепливо запитав Червоний Лось, обводячи прибулого недовірливим поглядом. — Чого ти від нас чекаєш? Хочеш, щоб ми кинулися зараз на цих білих отут — та щоб нам дали по голові?
— Sacre Dieu![12] — вигукнув метис. — Поки що вам нічого не треба робити! Ви тільки повинні знати, що готується. Повинні бути пильні, щоб очі й вуха ваші були відкриті на те, що діється в Саскачевані. І лише коли настане слушна хвилина, і ви схочете скинути ярмо — будьте готові вдарити.
— А як же ми вгадаємо оту слушну хвилину?
— Над Саскачеваном вибухне війна.
— Війна? Справжня війна? Не сутичка одна й друга? Не бійка молокососів?
— Ні. Справжня війна. Але спершу ви почуєте, як гасло, ім'я чоловіка, який буде нашим вождем.
— Яке ж це ім'я?
— Луї Ріль. Ви чули про нього?
— Ні, звідки? Може, дядько Гучний Грім і знав його, але ми — ні.
— Луї Ріль, — пояснив торговець, — це метис, великий наш вождь. Кілька років тому він бився за незалежність метисів над Червоною річкою в Манітобі, але не всі тоді йому допомогли. Він змушений був виїхати у вигнання до Сполучених Штатів і досі там живе в Монтані. Його повернення до Канади й поява над річкою Саскачеван буде для всіх сигналом, що повстання вже починається.
— Як ти думаєш, коли ж це трапиться?
— За місяць, за два, може, за п'ять місяців — невідомо. Ви тут повинні знати, що має вибухнути на півночі, отож приготуйте себе й інших.
— Як тебе звуть?
— Звіть мене просто Жан. І збережіть цю таємницю від білих. Свого часу я привезу вам нові вісті й інструкції.
Того ж дня Жан зник з резервації.
Як же він запалив нашу уяву!
Принизливе, сіре животіння гнітило нас своєю безнадійністю й тупістю, а тут раптом спалахнув промінь надії. Звістка з північних лісів, переказувана пошепки, на вухо, поширилася швидко, мов блискавиця, і до вечора всі чорноногі в резервації знали таємницю. Ні про що інше не говорили біля вогнищ.
Але не всі сприйняли цю новину однаково. Були такі, що не повірили, а деякі навіть поставилися до неї вороже. Особливо старшини мали сумніви й застерігали молодь.
— Шахрай! Дурисвіт! — лаяв Крокуюча Душа торговця-метиса. — Хто там знає, які він має наміри.
— У нього чесні очі, — виправдувався Червоний Лось. — Я йому вірю!
— Ти, Лосю, сиди тихо, бо ти на цих справах не тямишся. Хай над ними міркують розумніші голови.
— Не треба розумної голови, щоб мати мужнє серце й бути воїном.
— Так, правда, треба мати мужнє серце, але це не означає, що треба довірятися першому-ліпшому волоцюзі!
— Вождю! — гнівно вигукнув молодий воїн. — Неволя змінила твоє серце!
— Неправда! Вона тільки загострила мій розум і завбачливість… Кажеш, що в нього чесні очі? Чому ж він не з'явився просто до мене, а кружляв тут крадькома, мов лякливий койот?
— Бо він тобі не повірив! — хотів сказати Червоний Лось, але стримався, щоб не образити вождя.
Так, Крокуюча Душа вже був не той, що раніш. Нещастя, яке нас пригнітило, принизлива залежність від злої чи доброї (частіше — злої!) волі білого агента, начальника резервації — вчинили страхітні спустошення в душі вождя та багатьох інших воїнів.
У нашому клані утворилися два ворожі табори — табір людей, готових до боротьби, й табір обережних, які тої боротьби цуралися. На жаль, обережних було набагато більше, саме вони мали переможний вплив. Дійшло до того, що переслідували Червоного Лося й інших таких, як він, запальних юнаків, обвинувачуючи їх у небезпечній легковажності й засліпленні.
Минали тижні, а з півночі не було ніяких новин. В Канаді панував непорушний спокій, не було ознак сподіваної бурі. Старшини святкували перемогу, глузували з молодих.
Та одного дня щось змінилося. З'явилися глухі поголоски, невідомо ким принесені. Почали кружляти чутки, невловимі й загадкові, мов нічні метелики. Одного дня в повітрі затріпотіло слово — коротке, але великого значення, і знов невідомо, хто його вимовив перший:
— Луї Ріль!
Потім з сусідніх кланів чорноногих до нас потай з'явилося кілька земляків. Вони принесли звістки: здається, Луї Ріль з'явився над рікою Саскачеван і відверто утворив якийсь тимчасовий уряд, що мав захищати права метисів та індійців. Але й ці сусіди не могли нічого точно сказати.