Міцний Голос чекав їх з карабіном в руці. Коли вони під'їхали на тридцять кроків, він застеріг:
— Стійте, бо стрілятиму!
Вони теж тримали рушниці напоготові.
— Побачимо, негіднику, хто стрілятиме, — відповів Колбрук і зухвало їхав далі.
Він не міг уявити собі, щоб індієць зважився в нього вистрелити.
— Ні кроку ближче! — вигукнув Міцний Голос.
Вони не послухались. Брат блискавично підняв карабін і вистрелив, не цілячись. Вахмістр звалився з коня з простреленою головою.
— А тобі дам тільки на згадку! — гукнув Міцний Голос індійцеві і, перше ніж той встиг ухилитися, пуля розтрощила йому руку.
— Коли ще хоч раз побачу тебе, зраднику, вистрелю в лоб! — гукнув брат услід шпигунові, який тікав конем, мов шалений.
Міцний Голос був найкращим стрільцем у нашому клані, а карабін у нього був п'ятизарядний. Смерть вахмістра Колбрука схвилювала білих на всьому заході. Кінна поліція негайно влаштувала облаву на небезпечного юнака. Та він був спритніший від усіх поліцейських вахмістрів разом з їхніми шпигунами. Хоч за його голову призначили щедру нагороду, полювання не дало ніяких наслідків: Міцний Голос зник у неосяжних лісах півночі, мов камінь у воді.
Нашого батька заарештували і тільки через довгий час випустили на волю. Коли виявилось, що брата спіймати не можна, нашу хату оточили шпигунами, розраховуючи на те, що Міцний Голос з любові до батьків неодмінно колись їх відвідає. Ці розрахунки справдились. Після двох років даремних розшуків Кінна поліція одержала повідомлення, що втікача бачили біля батькової хати. Це було саме тоді, коли брат привіз до рідних свою дружину з немовлям, що народилося в лісі.
Коли про це довідався комендант у Дак Лейку, він негайно ж вирядив двох поліцаїв і метиса-шпигуна, на прізвище Венн, до резервації чорноногих, щоб вони обстежили всю місцевість навколо селища індійців.
З Міцним Голосом було тоді двоє щирих друзів, які вирішили ділити з ним його долю, аж до смерті. Хлопці були надзвичайної відваги й мужності. Одного звали Топіан, другого — Хмарне Небо. Обидва були ще молодші, ніж Міцний Голос: Топіану ледве минуло п'ятнадцять років.
Звістка про погоню прийшла вчасно, отож юнаки миттю втекли з селища і заховалися в лісі.
Наступного дня, опівдні, вони відпочивали в кущах, недалечко від стежки. Раптом залунав кінський тупіт. Хлопці обережно виглянули з кущів і зараз же припали до землі. Стежкою наближалось до них двоє поліцаїв і шпигун-метис.
— Зрадник і мерзотник! — буркнув Міцний Голос, побачивши шпигуна. — Вистежує власних земляків.
Коли трійка наблизилась до кущів на кільканадцять кроків, коні відчули запах чужих людей і почали непокоїтись. Вони стригли вухами й не хотіли йти далі, а кінь Венна, роздуваючи ніздрі, ставав дибки.
Заховані в кущах хлопці побачили, що Венн пошепки попередив про щось своїх супутників. Поліцаї почали злазити з коней. Ще кілька кроків — і вони знайшли б утікачів.
— Я мушу його застрелити! — шепнув Міцний Голос і націлився в шпигуна.
— Ні! — схопився Топіан. — Дай його мені.
— Тоді поспішай!
Гримнув постріл з рушниці Топіана. Метис похитнувся в сідлі: куля влучила йому в груди. Поліцаї схопили його за руки і, підтримуючи, щоб він не впав з сідла, блискавицею помчали в напрямі Дак Лейка.
Після цієї сутички Міцний Голос на кілька хвилин повернувся додому, щоб попрощатися з батьками та з дружиною. Він знав, що надходить останній бій, що для нього нема іншого виходу. Величезні канадські ліси вже не могли його захистити.
Він добре усвідомлював, що мусить загинути: ворогів було надто багато, і вони були невблаганні. Цей юнак, мій брат, мабуть, мав якусь особливу, непохитну вдачу, якщо навіть тоді не схитнувся, а, навпаки, мужньо ішов назустріч своїй останній битві. Він навіть підбадьорював рідних — батька, матір і молоду дружину, додавав їм мужності й відваги.
— Чого ж ви хочете? — весело казав він на прощання. — Я був над Саскачеваном і тепер, звісно, повинен за це платити. Іду кінчати свій Саскачеван.
Він пішов. Це була його остання розмова з рідними. Що було далі, ми вже знаємо тільки з поліцейських рапортів. Я будую на цьому опис дальших подій, які сталися після втечі трьох юнаків з резервації.
Поява Міцного Голоса викликала велике хвилювання в усьому краї. Наступної ночі, з Прінс-Альберта, з Окружної комендатури Кінної поліції, в погоню вирушив загін з дванадцяти кінних поліцаїв, під командуванням ротмістра Аллана.