Выбрать главу

Найбільше Гаррієт любила фотографії зі своїм братом. Більшість із них зробила Еді; а тому що на них було важко дивитися, їх вийняли з альбому й тримали окремо, на полиці шафи Еді в коробці з-під цукерок у формі серця. Гаррієт було близько восьми років, коли вона на них натрапила, і це стало археологічною знахідкою рівня гробниці Тутанхамона.

Еді поняття не мала, що Гаррієт знайшла ті фотографії й що саме через них дівчинка стільки часу проводить у її домі. Оснастившись ліхтариком, Гаррієт вивчала їх у глибині затхлої шафи за спідницями Едіних недільних суконь; іноді вона ховала ту коробку всередину своєї мандрівної валізки барбі й несла в комору для інструментів Еді, де та — рада, що онуки можна туди збутися — дозволяла бавитися й не турбувала її. Кілька разів вона брала ті фотографії на ніч собі додому. А одного разу, коли мама вже пішла спати, показала їх Еллісон.

— Глянь, — сказала вона. — Це наш брат.

Еллісон, поки в неї на обличчі зароджувався дуже схожий на страх вираз, вирячилася на відкриту коробку, яку Гаррієт поклала їй на коліна.

— Подивися далі. Ти там теж є на деяких.

— Я не хочу, — відповіла Еллісон, притиснула коробку кришкою й упхнула її назад Гаррієт.

Світлини були кольорові: збляклі «полароїди» з порожевілими краями, липкі й надірвані в місцях, де їх витягували з альбому. Обмацані пальцями, наче їх багато разів передавали між собою. У деяких знімків ззаду були чорні реєстрові номери, бо їх використовували в поліцейських розслідуваннях, і саме на них виднілося найбільше відбитків пальців.

Гаррієт ніколи не втомлювалася їх розглядати. Знімки були надто сині, неземні; і з часом їхні кольори стали ще химернішими й мінливими. Осяяний мріями світ у них був магічним, самодостатнім, безповоротним. Там Робін куняв зі своїм рудим кошеням Нюнею; гримотів по здоровенній, з колонами, веранді Напасті й бризкаючи слиною від сміху, кричав щось у фото­апарат; видмухував бульбашки за допомогою блюдця з милом і шпульки. Ось він серйозний, у смугастій піжамі; ось в уніформі скаута-новака, на випрямлених колінах, задоволений собою; ось тут значно молодший, на дитсадковій виставі «Пряниковий чоловічок», де грав роль скупого дрозда. Костюм тоді в нього був знаменитий. Ліббі готувала його тижнями: чорне трико з помаранчевими колготами, прошите від зап’ястка до пахви, а від пахви до верху стегна, з крилами з опереного чорного оксамиту. До носа йому прив’язали конус із помаранчевого картону, що правив за дзьоб. Костюм був такий гарний, що Робін його вдягав два Гелловіни поспіль, як і його сестри, і навіть коли минуло стільки років, Шарлотті досі дзвонили місцеві матері й молили позичити його своїм дітям.

На тій виставі Еді виклацала всю котушку плівки: купа кадрів, де Робін сміхотливо гасає по будинку, вимахуючи руками й лопочучи позаду крилами, одна-дві заблудлі пір’їни з яких пливуть у повітрі на широченний обшарпаний килим. Чорне крило, обвите навколо шиї скромної Ліббі, зашарілої швачки. Зі своїми маленькими друзяками, Алексом (пекарем у білому халаті з ковпаком) і вредним Пембертоном, самим Пряниковим чоловічком, дрібне личко якого сердито темніло від приниження через власний костюм, якому до Робінового було далеко. Знову Робін, нетерплячий, в’юнкий, його міцно тримає вклякла мати, намагаючись зачесати малому волосся. Грайливою молодою жінкою на фото, безперечно, була мати Гаррієт, але та мати, якої вона ніколи не знала: зграбна, чарівна, переповнена життям.

Ці світлини зачарували Гаррієт. Понад усе їй хотілося перестрибнути з відомого їй світу в прохолодну, омиту блакиттю ясність, де її брат живий, а той прекрасний дім ще стоїть, і всі щасливі. Робін з Еді у просторій тьмяній вітальні, удвох навкарачки грають у якусь настільну гру — яку саме, вона розібрати не могла, якусь із яскравими касами й кольоровим колесом, що крутилося. Ось вони знов удвох, Робін спиною до камери, кидає Еді великий червоний м’яч, а сама Еді комічно закочує очі й шугає, щоб спіймати його. Ось він задмухує свічки на торті в день народження, — дев’ять свічок, останній його день народження — а Еді й Еллісон схилені в нього над плечем, щоб допомогти, світяться в темряві усміхненими обличчями. Щорічне різдвяне божевілля: соснові галузки й лелітки, розсипи подарунків під ялинкою, креденець мерехтить прозірчастою мискою для пуншу, навколо якої розмістилися кришталеві блюдця з цукерками й помаранчами та срібні тарелі з посипаними пудрою тістечками, камінний серафим обснований гірляндою з гостролиста, усі сміються, а у високому дзеркалі палахкотить канделябр. Десь на задньому плані Гаррієт вдалося розпізнати на святковому столі славетні різдвяні тарілки: оповиті візерунком із шарлатової стрічки, із дзвінкими гравійованими позліткою бубонцями. Під час переїзду вони потрощилися, — носильники їх погано спакували, — і зараз не лишилося нічого, окрім парочки чайних блюдець і соусника, але от на знімку вони всі були, божественні, славетні, повним комплектом.