ДЕ ЯКІСТЬ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ!
ПЛАТЕЖІ ТАКІ, ЩО АЖ СОРОМНО!
Тепер, коли Гаррієт роздивлялася ці літери, у неї виникла думка справді надіслати містерові Даялу цидулку з погрозами, написану дитячими друкованими літерами з помилками й начебто від Кертіса Ретліффа. Але це, вирішила вона, постукуючи олівцем собі по зубах, буде нечесно стосовно Кертіса. Йому вона ніякого зла не бажала, особливо після нападу на містера Даяла.
Гаррієт перегорнула сторінку й на чистому аркуші помаранчевого паперу написала:
Цілі на літо
Гаррієт Клів Дюфрен
Вона неспокійно роздивлялася написане. Наче дитину лісоруба на початку якоїсь казки, її охопило таємниче пожадання, бажання далеко подорожувати й здійснювати великі речі; і хоч вона не могла чітко сказати, що ж саме їй хочеться робити, Гаррієт знала, що йдеться про щось величне, похмуре й безмірно складне.
Гаррієт перегорнула кілька сторінок назад, до списку людей, якими захоплювалася: головно генералів, солдатів, дослідників, усе великих діячів. Жанна д’Арк, коли була лише трішки старшою за Гаррієт, уже вела в бій війська. Однак на торішнє Різдво батько Гаррієт подарував їй образливу настільну гру для дівчаток із назвою «Ким я стану?». То була особливо плюгавенька гра, яка мала б давати кар’єрні поради, але хоч скільки в неї грай, варіантів майбутнього виходило лише чотири: учителька, балерина, мама й медсестра.
Можливі варіанти, які пропонував підручник зі «Здоров’я людини» (математична прогресія: зустрічання — «кар’єра» — шлюб — материнство), Гаррієт не цікавили. З усіх героїв у її списку найвизначнішим був Шерлок Голмс, а він навіть не справжня людина. Наступним ішов Гаррі Гудіні. Той був мастак неможливого; що важливіше для Гаррієт, мастак утеч. Його не могла зупинити жодна в’язниця світу: він вислизав з гамівних сорочок, із замкнутих скринь, скинутих у стрімкі річки, і з похованих на два метри завглибшки трун.
І як же йому це вдавалося? Він не боявся. Коли свята Жанна галопувала на коні, з нею були янголи, а Гудіні поборов свій страх самотужки. Він не мав жодної божественної допомоги; він потом і кров’ю навчився брати гору над панікою, страхом удушення, утоплення й темряви. У наручниках і в замкненій скрині на дні річки він не гайнував жодного менту на страх, не корився жаху від ланцюгів, темряви й крижаної води; якби бодай на секунду стуманів, якби розгубився над карколомною задачею, що на нього чекала, — сторчголов крутячи кульбіти по річковому дну — то ніколи б не вийшов з води живим.
Програма тренування. Ось таємниця Гудіні. Він щодня занурювався в балії з льодом, пропливав колосальні відстані під водою, вправлявся в затамуванні подиху, доки не навчився обходитися без повітря три хвилини. І хоч балії з льодом були за межами можливого, займатися плаванням і тренувати дихання вона могла.
Гаррієт почула, що мама й сестра заходять у будинок, жалібний голос Еллісон, нерозбірливі слова. Вона похапцем заховала записник і збігла вниз.
— Золотко, не кажи «ненавиджу», — мляво промовила Шарлотта до Еллісон. Вони втрьох сиділи в їдальні за столом у недільних сукнях і обідали курятиною, яку Іда залишила їм на ланч.
Еллісон, волосся якій спадало на обличчя, витріщалася на тарілку, жуючи скибку лимона з чаю з льодом. Хоч вона й досить енергійно покремсала свою їжу, посовала її туди-сюди по тарілці й поскладала неапетитними купинами (ця її звичка зводила Еді з розуму), з’їла вона досить мало.
— Не розумію, чому Еллісон не можна казати «ненавиджу», мамо, — мовила Гаррієт. — Це ж цілком нормальне слово.
— Так нечемно.
— Воно є в Біблії. Ненавидить Господь те, ненавидить се. Там буквально на кожній сторінці так.
— Ну, а вам так казати не можна.
— Ну добре, — зірвалася Еллісон. — Я зневажаю місіс Біґз.
Місіс Біґз — то вчителька Еллісон у недільній школі.
Крізь імлу напівсну Шарлотти пробився легкий подив. Еллісон зазвичай була смирною ласкавою дівчинкою. Таких скажених слів про ненависть до людей більше очікували від Гаррієт.
— Послухай, Еллісон, — сказала вона. — Місіс Біґз дуже приємна літня жіночка. А ще вона подруга твоєї тітки Аделаїди.
Еллісон — спроквола загрібаючи їжу виделкою по безладній тарілці — відказала:
— Я все одно її ненавиджу.
— Сонечку, не можна когось ненавидіти за те, що та людина просто не молиться в недільній школі за мертвого кота.
— Чому? Вона нас змушувала молитися, щоб Сіссі й Аннабель Арнольд перемогли на своїх змаганнях із жонглювання.