— Ви не завжди носите корону? — ввічливо поцікавився лорд Фонтлерой.
— Ні, — відповів граф, похмуро усміхаючись, — вона не надто мені пасує.
— А ось містер Гобс стверджував, що графи завжди ходять у коронах, — мовив Седрик. — Правда, він потім ще трохи подумав і додав: певно, корону таки час до часу доводиться знімати — наприклад, аби вдягти капелюха.
— Так, — потвердив граф, — часом я її знімаю.
Тут один з лакеїв відвернувся і вдав, ніби закашлявся, прикриваючи рота рукою.
Седрик перший скінчив обідати. Хлопчик відкинувся на спинку крісла й обвів поглядом залу.
— Ви можете пишатися своїм домом, — проказав хлопчик. — Бо він пречудовий, справді. Я ще ніколи не бачив чогось подібного. Хоча, звісно, мені лише сім років, отже, я й не міг багато побачити.
— Гадаєш, мені є чим пишатися? — перепитав граф.
— Таким замком будь-хто може пишатися, — відповів лорд Фонтлерой. — Скажімо, якби це був мій дім, то я також би ним пишався. Тут усе таке гарне. Парки довкола, і дерева… Вони такі гарні… особливо коли шелестить листя!
Хлопчик на мить замовк, а тоді із сумом подивився на дідуся.
— Тільки що для двох цей дім завеликий, правда? — поспитав він.
— Тут якраз досить місця для двох, — відказав граф. — Чи, по-твоєму, він таки надто великий?
Юний лорд немовби завагався.
— Я лише подумав, що коли двоє людей, які живуть у цьому домі, не порозуміються, то напевно їм буде тут самотньо, — пояснив хлопчик.
— Гадаєш, зі мною легко буде порозумітися? — поцікавився граф.
— Гадаю, що так, — відповів Седрик. — Ми ж містером Гобсом чудово знаходили спільну мову. Він мій найліпший друг — звісно, окрім матусі.
Граф підняв брови.
— Матусі?
— Я так маму називаю, — тихо відповів лорд Фонтлерой.
Можливо, через те що хлопчик трохи стомився — зрештою, і година була вже пізня, — або, може, після всіх нових пережиттів, які звалилися на нього упродовж останніх днів, він якось відчув себе самотнім від однієї думки, що у цю ніч йому доведеться спати не в своєму домі, що «найліпший друг» не цілуватиме його перед сном. Вони ж бо справді були найліпшими друзями — Седрик і його матуся. Хлопчик не міг не згадувати про неї, а що більше він про неї думав, то менше йому хотілося розмовляти. Отож коли обід уже добігав кінця, граф кілька разів бачив, як по обличчю внука пробігала тінь смутку. Однак Седрик тримався мужньо. Потім вони знову рушили до бібліотеки. Високий лакей ішов побіч, але граф поклав руку на плече внука, хоча вже спирався не так сильно, як перед тим.
Невдовзі лакей залишив їх обох у кімнаті. Седрик усівся собі перед каміном побіля Дуґала. Кілька хвилин хлопчик мовчки дивився на вогонь, погладжуючи пса за вухами. Граф спостерігав за хлопцем. В очах Седрика світилася сумна задума. Кілька разів з його грудей виривалося зітхання. Граф мовчав, не відриваючи, проте, очей від онука.
— Фонтлерою, — врешті вимовив граф, — про що ти думаєш?
Фонтлерой зробив над собою зусилля і спробував усміхнутися.
— Я думаю про матусю, — проказав він. — Мені, певно, треба трохи порухатися, — додав він і підвівся з килимка.
Хлопчик засунув руки в кишені і взявся ходити туди-сюди. Очі у нього блищали, але Седрик лише стиснув губи і підняв голову. Дуґал спершу ліниво повернув голову і якийсь час дивився на хлопчика. Тоді також підвівся і став так само ходити поруч із ним. Фонтлерой витягнув одну руку з кишені і поклав її на голову Дуґала.
— Гарний собака, — промовив хлопчик. — Він мій друг. Він відчуває, що у мене на серці.
— І що ж у тебе на серці? — поспитав граф.
Він бачив, що Седрика змагає туга за рідним домом. Графа це зворушило. Проте його тішило, що хлопчик тримається гідно, не скаржиться, а робить зусилля, аби опанувати себе. Звісно, це не могло не сподобатися графу Доринкурту.
— Іди сюди, — мовив граф. Седрик підійшов до дідуся.
— Бачите, досі мені ще ніколи не траплялося покидати рідний дім, — вимовив хлопчик, трішки нахмурившись. — Тим-то і з'являється це дивне відчуття — коли знаєш, що тепер ночуватимеш деінде, а не в себе. Але ж матуся від мене недалечко. Вона просила мене це пам'ятати… Зрештою, мені вже сім років… І ще я можу дивитися на її портрет, який вона мені подарувала.