— Певно, у Доринкурті ту дитину так само зіпсують, — поділилася своїм клопотом із чоловіком. — Хіба його мати стане цьому на заваді… якщо вона добра і мудра жінка, звісно.
Та коли леді Лоридейл довідалася, що хлопчика з матір'ю розлучили, то від гніву їй просто забракло слів.
— Та це ж нечувано, Гарі! — стурбовано проказала вона, звертаючись до чоловіка. — Забрати дитину у рідної матері і віддати тому негідникові, моєму братові! Та ж Доринкурт або на кожному кроці принижуватиме хлопчика, або перетворить його на розбещене чудовисько! Певно, доведеться йому написати…
— Не варто, Констанціє, — заперечив сер Гарі.
— Знаю, то нічого не дасть, — скрушно похитала головою жінка. — Я надто добре знаю графа Доринкурта… І все одно, це просто жах!
Про юного лорда Фонтлероя говорили не лише бідняки — хлопчик став темою розмов буквально скрізь. Люди переповідали стільки всеможливих історій про нього — про те, який то він милий, чуйний, як із кожним днем зростає його вплив на дідуся, ясновельможного графа, — що невдовзі ці новини вийшли за межі їхньої околиці і стали темою в майже усіх англійських графствах, і то не лише у сусідніх із Доринкуртом. Про юного спадкоємця говорили на гостинах — усі шкодували його матір, цікавилися, чи й справді хлопчик вдався такий миловидний, як ото про нього оповідають. Натомість чоловіки, які добре знали вдачу графа, по-доброму сміялися з дитячої довірливости: це ж треба, повірити, що граф Доринкурт — добросердий і шляхетний чоловік! Сер Томас Еш з Ешейв-Голу, побувавши у селі Ерлборо, зустрів там графа з онуком, які їхали верхи. Сер Томас зупинився і привітався із графом, а тоді ще додав, що його світлість чудово виглядає і привітав із поліпшенням стану здоров'я.
— І знаєте, — розповідав він потім про ту зустріч, — старий запишався як павич. Та й нема чого дивуватися — такого милого хлопчини, як його внук, я ще ніколи не бачив! А на поні тримається рівнесенько як солдатик!
Усі ці новини потроху долинали і до леді Лори-дейл. Вона вже знала і про Гіґінса, і про кульгавого хлопчика, і про орендарські халупи, і ще багато чого — отож їй уже було цікаво якось побачити малого на власні очі. Жінка уже обмислювала, як це можна було б обладнувати. І тут, на її превелике здивування, їй принесли листа від графа, у якому містилося запрошення відвідати Доринкурт — для неї та її чоловіка.
— Це просто неймовірно! — вигукнула вона. — Кажуть, що та дитина творить дива — і я готова у це повірити! Я вже чула, що брат захоплений хлопчиком, не відпускає його від себе. А тепер, певно, хоче, аби і ми його побачили.
Зайве й казати, леді Лоридейл одразу написала відповідь і потвердила свою згоду приїхати.