— То сам граф, мем! — вимовила вона, широко відкривши очі.
Місіс Ерол рушила до вітальні. Перед каміном чекав високий літній чоловік, сповнений гідности і величі. Його суворе вродливе зморшкувате обличчя з орлиним профілем прикрашали довгі сиві вуса. Граф дивився просто на неї.
— Місіс Ерол, сподіваюся? — вимовив він.
— Так, я — місіс Ерол, — відповіла жінка.
— Я — граф Доринкурт, — представився гість.
Далі вмовк на хвильку, мимовільно вдивляючись у звернені на нього очі. А вони так нагадували ті сповнені щирої любови дитячі оченята, які він бачив щодня упродовж останніх місяців, що граф аж змішався.
— Хлопчик дуже на вас схожий, — вимовив врешті.
— Мені часто це кажуть, мілорде, — відповіла місіс Ерол. — Але мені приємно думати, що він також схожий на свого батька.
Як і говорила йому леді Лоридейл, її голос був напрочуд делікатний, а поведінка надзвичайно проста і сповнена гідности. Виглядало, що раптовий візит анітрішки її не збентежив.
— Так, — проказав граф. — Він подібний на мого сина… також.
Тоді провів долонею по підборідді і різко смикнув себе за вус.
— Чи знаєте, чого я до вас прийшов? — спитав.
— Я бачилася з містером Гевішемом, — сказала місіс Ерол, — і він розповів про вимоги, які висунули…
— Я прийшов сказати вам, — заявив граф, — що справу буде докладно вивчено, а вимоги опротестовано… наскільки це вдасться. Хочу сказати, що хлопчика захищатимуть усією силою закону. Його права…
Місіс Ерол делікатно його перебила.
— Він не потребує нічого, що прийшло би незаконним шляхом, навіть якщо закон зможе це йому дати, — сказала вона.
— На жаль, це неможливо, — відказав граф. — Бо інакше це належало би зробити… Ця скандальна жінка і її син…
— Мабуть, вона так само дбає про нього, як я про Седрика, мілорде, — завважила місіс Ерол. — І якщо вона була дружиною вашого найстаршого сина, тоді її син є лорд Фонтлерой, а мій — ні.
Вона так само не мала страху перед ним, як і Седрик, так само спокійно дивилася на нього. І старому графові, який за ціле життя звик, що його всі боялися, — це у глибині душі дуже подобалося. Люди-бо надзвичай рідко важилися йому перечити, тим-то усе це було для графа нове.
— Здається, ви волієте, аби він не став графом Доринкуртом? — спитав він, легко нахмуривши брови.
Обличчя молодої жінки зашарілося.
— Мілорде, бути графом Доринкуртом — це дуже почесно, — промовила вона. — Я чудово це знаю. Однак мене більше турбує одне: щоб мій син став таким, як його батько — сміливою і чесною людиною.
— На відміну від його дідуся, так? — спитав граф, сардонічно посміхаючись.
— Я не маю чести добре знати його дідуся, — відповіла йому місіс Ерол, — але мені відомо, що син вважає…
На якусь мить вона вмовкла, спокійно дивлячись графові просто у вічі, а тоді додала:
— Я знаю, що Седрик вас любить.
— А чи любив би він мене, якби ви йому розповіли, чому я не прийняв вас у замку? — поставив питання граф.
— Ні, — відповіла місіс Ерол. — Думаю, що ні. Саме тому я й не хотіла, аби він про це довідався.
— Що ж, — уривчасто вимовив граф, — зовсім небагато жінок вчинило би так, як ви…
Після цих слів він раптом узявся ходити туди-сюди по кімнаті, із силою сіпаючи себе за вус.
— Так, він мене любить, — проказав. — 1 я його люблю. Досі я навіть помислити не міг, що здатен когось любити… Але його люблю. Він одразу мені сподобався. Я вже старий чоловік і змучений своїм життям. А він дав мені те, заради чого варто жити. Я ним пишаюся. І мені справляло втіху думати, що якогось дня він посяде моє місце і стане на чолі роду.
Граф повернувся і став навпроти місіс Ерол.
— А тепер я нещасний чоловік! — вимовив він. — Нещасний!
Властиво, так він і виглядав. Навіть його голос моментами зривався, руки тремтіли від хвилювання, а у глибоко посаджених очах з'являлися сльози від люті й безсилля.
— Певно, саме тому, що мені так важко, я й прийшов до вас, — проказав, дивлячись на молоду жінку з висоти свого зросту. — Спершу я вас ненавидів, ревнував до вас свого сина. Але ця жахлива історія все змінила. Побачивши ту скандальну жінку, яка називає себе дружиною мого сина Бевіса, я відчув, що полегшає мені лише після того, як подивлюся на вас. Я був останній дурень, старий упертюх. Тим-то, певно, і з вами поводився негідно. Седрик так подібний на вас… а цей хлопчик є для мене всім. Тепер мені погано — і я прийшов до вас… можливо, якраз тому, що ви так із ним схожі. Він піклується про вас, а я піклуюся про нього. Якщо можете, то поставтеся до мене великодушно… заради нього.