— То щось як музей? — поспитав він Фонтлероя, коли той завів його до величезної розкішної зали.
— Та ні! — відповів йому Фонтлерой, проте, з певним ваганням у голосі. — Не думаю. Дідусь каже, що то мої генеалогічні предки.
— Ган… гор… горішні — то твої предки?! — вигукнув містер Гобс. — А оті долішні також? Ну нічо' собі, ото вже челядь так челядь! І як то стількох нараз було виховати?!
Бідолаха вражено опустився у крісло — і лорд Фонтлерой далі іще довго йому тлумачив, що на цих портретах зображено його родичів з багатьох поколінь.
Врешті Фонтлероєві довелося покликати на допомогу місіс Мелон, яка геть усе знала про ці портрети — хто й коли їх написав. Крім того, вона могла розповісти іще й немало романтичних історій з участю тих, кого було зображено на портретах. Коли ж містер Гобс нарешті усе зрозумів, то портрети захопили його іще більше, а галерея стала його улюбленим місцем, де він проводив немало час. Бакалійник також частенько влаштовував собі прогулянки з готелю «Доринкуртський герб», де він зупинився, до замку. А потім пів години чи й більше проводив у галереї, пильно розглядаючи обличчя джентльменів і дам з портретів. При цьому бакалійник часто похитував головою.
— Подумати тільки — і всі вони були графи… чи щось такого! — мимрив собі під ніс. — І наш малий також стане графом… І йому перейде все оте добро!
У глибині душі бакалійник навіть уже не протестував проти стилю життя графів, як того можна було очікувати, бо, виглядало, відколи він запізнався із замками та генеалогічними предками свого юного друга, його республіканські погляди дещо похитнулися. У кожному разі, містер Гобс раз навіть видав таке:
— Гм, а я і сам не проти опинитися на їхньому місці!
А це вже, погодьтеся, було неабиякою поступкою з його боку.
Ну а день, коли святкували уродини юного лорда Фонтлероя, був просто чудовий! Фонтлерой неймовірно усім тішився. Парк прикрасили, у ньому гурмами ходили святково вдягнені гості, на вершечках наметів розмаювали прапорці, та й на самому замку майорів великий стяг. Прийшли всі, хто зміг прийти, ніхто не залишився вдома, бо ж усі тішилися, що маленький лорд Фонтлерой так і залишиться лордом Фонтлероєм, а згодом успадкує всі ці маєтності. Всі хотіли побачити юного лорда та його милу матусю, яка уже з багатьма встигла заприязнитися. Гості вже ліпше ставилися й до старого графа, коли бачили, як любить його цей хлопчик, як йому довіряє. Так само всім сподобалося, що граф змінив своє ставлення до матері спадкоємця, що став виявляти їй належну повагу і приязнь. Казали, що граф уже навіть устиг пройнятися симпатією до місіс Ерол, що під її впливом, а також підо впливом її сина, граф має шанс із часом стати іншою людиною, поруч з якою кожен почуватиметься вільно.
А по паркових галявах, поміж деревами і наметами проходжувалися гурми гостей. Фермери вдягнули свої святочні одежі, їхні дружини мали на собі нові чіпці та шалі, дівчата ходили парами зі своїми хлопцями. Скрізь бігали діти, вигадуючи собі розмаїті забави. Літні дами у червоних накидках збиралися групками, аби обмінятися плітками. У самому замку збиралися леді та джентльмени, щоб привітати графа і зустрітися з місіс Ерол. Серед них були леді Лоридейл та сер Гарі, сер Томас Еш зі своїми доньками, ну і містер Ге-вішем, зрозуміло. Приїхала до Доринкурту і юна красуня міс Вів'єн Герберт — вона була у чудовому білому платті, а в руках тримала маленьку мереживну парасольку. Звісно, її відразу обступили молоді чоловіки — хоча вона явно віддавала перевагу товариству юного лорда Фонтлероя. Седрик лиш уздрів її, то відразу підбіг і обхопив своїми рученятами за шию. Міс Вів'єн також обняла його й поцілувала у щічку, ніби він був її молодшим братом.
— Мій милий хлопчику, лорде Фонтлерою, я так тішуся, так тішуся! — вимовила вона.
Далі вона перейшлася з ним по парку, Седрик їй усе показував і розповідав. Потім він завів її до містера Гобса та Діка і пояснив:
— Міс Герберт, а це мій давній друг, містер Гобс. А то Дік, також мій давній друг. Я розповідав їм, яка ви вродлива, і пообіцяв, що вони зможуть вас побачити, коли приїдете на мій день народження.
Міс Вів'єн потиснула руку обом друзям, а потім вони ще якийсь час стояли і розмовляли про різні речі. Вона розпитувала про Америку, про їхню подорож до Англії та як їм тут ведеться. Фонтлерой стояв побіч, не відриваючи від неї захопленого погляду. Його щоки аж палали на радощах, бо ж він бачив, що міс Вів'єн дуже сподобалася його друзям, містеру Гобсу і Дікові.