— Я дуже вам вдячний! — вимовив він. — Маю надію, що вам сподобалося тут, на моєму дні народженні… бо мені дуже сподобалося. І я тішуся, що стану графом. Тобто спочатку я не дуже того хотів, але зараз… я вже полюбив це місце. Так, Доринкурт просто чудовий! І коли я стану графом, то намагатимусь бути таким добрим, як мій дідусь.
І серед захоплених вигуків й аплодисментів Седрик полегшено зітхнув, відступив назад, узяв графа за руку і притулився до нього.
На цьому можна було би й завершити цю розповідь. Проте мушу ще поділитися одною цікавою новиною. Отож містер Гобс так захопився аристократичним стилем життя, а, окрім того, йому ніяк не хотілося розлучатися зі своїм юним другом, що врешті-решт він продав свою крамницю у Нью-Йорку й осів в Ерлсборо, селі побіля Доринкуртського замку, де відкрив нову крамницю, що перебувала під опікою того-таки замку і приносила немалий прибуток. І хоча зі старим графом Доринкуртом бакалійник аж так близько не заприязнився, та однак — можете мені повірити: невдовзі містер Гобс втягнувся в життя аристократів більше, ніж сам граф, і ранок його починався із читання новин про англійський королівський двір та про Палату Лордів! А десь через десять років, коли Дік, по завершенні навчання, саме збирався відвідати свого брата у Каліфорнії і спитав бакалійника, чи не бажає він бува повернутися до Америки, то містер Гобс лише заперечливо похитав головою.
— Та ні, жити там я не хочу, — проказав серйозно. — Жити там — то вже ні. Хочу бути коло нього, бо тре' за ним троха доглянути. Америка — то добра країна для тих, котрі молоді і сповнені сил. Але є там і свої ґанджі. Наприклад, там в людей нема стільки предків… ані жодного тобі графа — також нема… ані одного!
