— Зараз, зажди я допоможу.
Тей з усієї сили вперся у невідомий предмет, намагаючись його зрушити. Та здавалося, що печера гойдається бо іноді ставало легше, а потім знов важче. Нарешті Тей виліз з під вантажу та почав пробиратися до Форо. Іноді він міг зробити крок, іноді його придавлювало до стіни, і не відпускало.
— Давай руку! — закричав він коли відчув поруч друга. Той справді по самісіньку шию був накритий невідомим предметом.
— Нічого собі! — проказав Форо, коли нарешті став на ноги. — Такого я ще не бачив, де ми як ти думаєш?
— Сам не знаю, але треба звідси вибиратись.
Він стрибнув по стінці збираючись полізти на верх, але стіна знов загойдалася і Тей впав.
— Здається треба зачекати, бачиш воно все ніби рухається. Повинно ж воно, колись зупинитись!
— Мабуть ти правий, будемо чекати. Тримай мене за руку про всяк випадок, якщо знову буде гойдатися.
Через деякий час, печера добряче черпнулась об щось, та знову стала у горизонтальне положення. Все швидко затихло й більше не рухалося. Тей поліз на колінах до виходу, слідом за ним повз Форо. Йти було неможливо, бо висота печери змінилася. Добравшись нарешті краю, Тей викотився назовні, обтрушуючи одяг. Потім подав руку Форо: той був брудний з червоним обличчям і важко дихав. Вони стали на ноги та переглянулися.
— Тею, але ж ми не в горах!
— Бачу.
— Тоді де?
— Звідки мені знати? Можливо це ми знову якось переходили у інший світ. Водоспад напевно був тільки початком.
— Як ти гадаєш на чому ми стоїмо?
— Здається це зроблено з дерева, але занадто великого. Дивися отой предмет мені дивно знайомий. На вигляд ніби велика бочка.
Недалеко від них стояла справді велика бочка, гладенька та блискуча, з одного боку вона мала кільце. Поруч лежало щось довге. Форо не стримався й підійшов роздивляючись дивину.
— Тею, ти розумієш на що це схоже? — він витріщив очі від здивування.
— Так, на величезну кружку.
— А поряд ложка, дивись. Тільки в неї я можу сісти або навіть лягти.
Форо весело стрибнув у широку округлу форму та розлігся там бовтаючи ногами.
— Бачу тобі весело.
— Так, звичайно, я ніколи такого не бачив.
— А ще, ти ніколи не бачив істоту, яка могла їсти цією ложкою. За розміром ти зараз просто їжа.
У Форо враз зникла посмішка, він схопився та швидко виліз, бо про це навіть не думав досі. А коли озирнувся, і побачив інші предмети навколо, відкрив рота, і не міг нічого промовити. Вони з Теєм знаходилися у величезному будинку з вікном і дверима, піччю і посудом, стільцями та ліжком.
— То ми з тобою зараз стоїмо на столі? — ніби прошепотів він, — На величезному справжньому столі?
— Гадаю, так. А ще, мабуть краще піти звідси, поки не з’явився господар. Певно йому не сподобаються такі гості.
Злізти з такої висоти було зовсім непросто. Та на щастя один зі стільців стояв так близько біля столу, що торкався його спинкою. Тей перекинув свою торбу через плече, і обережно виліз на вирізьблену дерев’яну спинку велетенського стільця. За кілька хвилин він вже стояв на ньому роздивляючись товсті грубі ніжки, по яких злазити додолу було трохи важче. Він обернувся до Форо, який ще стояв на столі.
— Тепер я розумію як ми сюди потрапили, — крикнув він.
— Як?
— Отой предмет, який ми прийняли за печеру — звичайнісінька торба, така ж як у нас. Ми зайшли у неї, а потім велетень, не помітивши нас, приніс її додому.
Форо стояв поглядаючи то на Тея, то на предмети навколо себе, і ніяк не міг прийти до тями. Нічого подібного він у своєму житті ще не бачив. Раптом десь недалеко пролунав мов грім голос, скоріш за все то й був голос власника будинку. Переляканий хлопець кинувся втікати, слідуючи за Теєм.
— Зачекай! Повернися! — закричав той.
— Навіщо? Ти чув там хтось говорить?
— Ми не зможемо злізти зі стільця. Занадто високо. Там у середині я відчував щось схоже на мотузку, біжи швидше та витягни її.
— А якщо я не встигну?
— Якщо ти не встигнеш нас розчавлять мов комах, можливо навіть не помітивши.
Форо хотів ще щось сказати та злякався, і миттю перескочив через широкий ремінь сумки сховавшись у ній. Намацав предмет, і потягнув його на стіл. Це справді була мотузка, але витягнути її усю відразу було неможливо. Тому він знайшов кінець, і почав витягати його, кілька раз повертаючись у середину щоб розмотати сплутане. Він навіть захекався з цією роботою та весь час оглядався. Адже у будь яку мить міг зайти господар і помітити його.
Нарешті мотузка опинилася на краю столу, і Форо штовхнув її донизу. Вона впала прямо перед Теєм, а той відразу кинувся в'язати кінець до стільця. Захеканий Форо вже злазив по спинці до нього.