Користуючись відсутністю брата, Сіда бігла над річкою на зустріч з коханим. Вона була одягнена у лілову сукню, яка щедро відкривала ніжні дівочі плечі, та підкреслювала стрункий стан. Босонога з розплетеним волоссям, хвилястим та чорним мов смола, вона була схожа на яскраву квітку. Беш не відводив від неї очей. Та навіть торкатися дівчини боявся. Надто гострими були його стосунки з Теєм. І хоч весь час твердив Сіді, що йому байдуже до її брата, сам його боявся.
— Яка ж ти гарна, моя красуне! — не міг надивитися він на Сіду. Дівчина сором’язливо опустила очі.
— Тей пішов, але скоро повернеться. Я говорила з ним про нас, не хвилюйся, я впевнена, що переконаю його змінити про тебе думку. Він мене любить і зрозуміє. — Беш сердито відвернувся. Сіда взяла його за руку.
— Почекай ще трохи, в мене все вийде! Я роблю все як ти кажеш: розповідаю про тебе лиш хороше, умовляю його не слухати нікого крім мене, адже я знаю тебе краще за усіх. Треба ще трохи зачекати, а згодом ми одружимося… Ти мене чуєш?
— Так, Сідо, ми одружимося, — він торкнувся рукою її волосся, потім обличчя, притягуючи її до себе.
— Ні, Беш, мені вже час! — Сіда відвела його руку і стрімко, мов ластівка, помчала по стежині додому. Беш зі злістю стукнув кулаком по стовбуру товстого дерева поруч.
— Знову була з ним? — сердито гримнув Тей, як тільки Сіда забігла у будинок.
— Ні, ходила заспокоювати Міру. Вона геть знервована через поведінку Форо.
Тей зробив вигляд, що повірив, адже він знав, що Форо вже був у нареченої, та вибачився. Цього разу не хотілося сперечатися з сестрою, а іноді у нього навіть пробігала думка змиритися з її вибором. Вона здавалася щасливою і це його тішило. Вони повечеряли, а потім довго милувалися зорями та розмовляли сидячи на порозі будиночку.
Наступного дня над містечком почалася сильна злива. Вода лилася не зупиняючись кілька днів, і зовсім скоро велика швидка річка, яка пробігала поряд з Лештою, вийшла з берегів. Кілька будинків було зруйновано. Сім’ї з малими дітьми лишилися даху над головою. Багато жителів Лешти кинулися на допомогу. Потрібно було звести нові будинки. Тей та Форо працювали у лісі, заготовляючи дерева для будівництва.
Емби дуже обережно ставилися до природи. Зрубати молоде живе дерево вважалося страшним вчинком. Тому жодне будівництво у містечку не обходилося без чаклуна. Попереду всіх йшов Зуф. Він зупинявся час від часу біля велетенських стовбурів, прислухаючись та розмовляючи з рослинами. А потім вказував на те, яке можна було зрубати.
— Як ти думаєш, вони справді йому щось говорять? — прошепотів Форо, уважно стежачи за діями чаклуна.
— Не знаю, але усі стовбури тих дерев, які ми зрубали, вже починали відмирати. Тобто зовсім скоро вони б були сухими.
Форо приклав вухо до дерева і завмер:
— Тихше! Я чую! Воно говорить, що не хоче стати стільцем, чи ложкою на нашому столі. А хоче, щоб Тей швидше знайшов собі наречену і одружився!
— Так і говорить? — посміхнувся Тей.
— Точнісінько так! Тихше, воно навіть говорить на кому. На сусідці Айні. Хоч вона й товста, як отой старий дуб, і неповоротка як ведмідь, та все ж дружиною буде гарною та…
Форо не договорив, бо Тей ухвативши велику палицю, погнався за ним по лісі. Хоч Форо був не худим, та бігати вмів швидко. Тей так і не зміг його наздогнати. Лише слухав його веселий регіт, та сміявся сам, доки суворий погляд Зуфа не зупинив їх обох.
— На сьогодні досить! — сказав він. — Дерева занадто мокрі від дощу, та й вечоріє швидко. Продовжимо завтра вранці.
Емби мовчки побрели з лісу.
— Дядьку Зуфе, адже скоро свято примирення, чи будете ви цього року розповідати майбутнє? — запитав Форо, йдучи поряд з чаклуном.
— Що ти хотів би знати, чого не знаєш?
— Цікаво як доля складеться, скільки дітей буде, ще щось…
— Якщо розуму наберешся, то станеш добрим ембом: чоловіком та батьком. А коли ні, то ніякі пророцтва не допоможуть.
Форо замовк і насупився.
— Так, за два тижні свято примирення, — продовжував старий, — приходьте обоє, а ти Тею і Сіду приведи, обов’язково!
Тей погоджуючись махнув головою, а потім пригадав минулорічне свято. Цього дня емби не працюють. Вони збираються на галявині біля самого підніжжя гори, запалюють вогнища. Чаклун читає молитви, і кожен з ембів просить пробачення у того кого образив, а ще дякують лісу, річці, за використання їх дарів. Миряться навіть ті, хто довго не спілкувався, тримаючи образу.
Самою цікавою частиною свята є пророцтво. Жінки виконують ритуальний танок навколо вогнища, а чаклун скликає на допомогу духів, і розповідає майбутнє тому хто просить про це.