— Тею, коли Беш прийде на свято і буде просити тебе пробачити його, ти це повинен будеш зробити, — проказав Форо, коли вони зосталися самі. Тей поглянув на друга і зрозумів, що ця думка ще не приходила йому у голову. Саме словосполучення «пробачити Беша» здавалося неможливим.
— У такому разі мене на святі не буде.
— І чому я досі не знаю, що між вами трапилося? — з запалом запитав Форо. — Ти мені не довіряєш чи що?!
— Вибач, мабуть я давно повинен був тобі розповісти. Це дуже болюча для мене тема. Гаразд, пам’ятаєш Лое? Кілька років тому ми зустрічалися з нею.
— Так, звичайно. Вона красуня!
— Саме так. Вона не просто красуня, для мене вона була найкращою. Та на жаль, не тільки для мене. Між нами весь час стояв Беш. Ми навіть билися кілька разів через це. Він слабший, тому мене боявся. А коли Лое подарувала мені кришталеву троянду, символ її чистого кохання, я заспокоївся. Адже вона обрала мене, що ще може нам заважати?! Ось тут я дуже помилявся. Беш викрав у мене троянду і повернув їй, збрехавши, що це я йому віддав квітку. Ну розумієш, ніби саму Лое?
— Та він злодій! — закричав Форо.
— Зовсім скоро родина Лое поїхала з Лешти, ніхто не знає куди.
— А ти навіть не намагався виправдати себе?
— Намагався, звісно. Та вона й слухати не хотіла. Її батько вигнав мене не чекаючи на пояснення.
— Я б… я б… навіть не знаю, що б я зробив тому Бешу за це. Він чудовисько!
— Тепер ти розумієш, чому я не дозволяю Сіді з ним зустрічатися?
— Тепер розумію, ні у якому разі не відпускай до нього Сіду. Скажу тобі чесно, троянда, яку подарувала мені Міра, вже кілька разів губилася. А я досі не надавав значення цій дрібничці. Ось що, коли ще раз будеш готовий до бійки з Бешем, обов’язково гукни мене! Так і хочеться загилити йому доброго копняка. — Тей сумно всміхнувся та пішов до свого будинку.
Сіда готувала вечерю, розставляла посуд. На столі стояли кілька горщиків, з яких виходили тонесенькі хвильки пару. Аромат приготованої страви лоскотав ніздрі. Сестра дуже гарно готувала і Тей знову замислився над тим, що така гарна дружина не повинна попастися дурню Бешу. Але поряд з його впевненістю з’являлися сумніви: Сіда виглядала щасливою, весь час щось наспівувала собі під ніс. Змиритися з її вибором він не міг, але й ламати долю сестри не наважувався. Бачити її нещасною хотілося найменше.
Сіда крадькома спостерігала за братом і розуміла ті думки, що важко торкалися його обличчя. Тому не заважала, а терпляче чекала на його рішення.
— Гарний у мене браслет? — запитала вона у брата, коли вже закінчили вечеряти.
— Так. Звідки?
— Беш подарував. Бачиш який він уважний?!
— Сідо, ти його справді кохаєш?
— Дуже!
— І хотіла б вийти за нього заміж?
— Зараз це моє найголовніше бажання.
Вона зворушено дивилася на брата, не стримуючи радості у очах. Так він ще ніколи не говорив, отже, вирішив погодитися. Вона з нетерпінням чекала кілька жаданих слів: згоди, вітання, ще щось… щоб зрозуміти, що він вже не проти. Але Тей мовчки встав з-за столу та вийшов надвір. Зорі у небі водили танок, бликаючи між майже невидимими нічними хмарами. Тей подумав про те, що занадто рано довелося стати дорослим. Коли б були живими батьки, такі питання вирішували б вони. Сіда дивилася на брата через вікно, і розуміла, що радіти ще дуже рано.
— Треба потерпіти… — шепотіла вона собі, — Тей мене любить, а значить погодиться!
Наступного дня вона знов мов пташка летіла до Беша на зустріч. Навіть не зважала на те, що усі чоловіки зараз працюють у лісі, а він поруч. Все ж заради неї! Вони сиділи на березі річки і милувалися сяючою мов кришталь водою.
— Скажи кохана, чи можеш ти зробити для мене одну важливу справу? — він притулився до Сіди міцно її обіймаючи.
— Звичайно! Говори, я зроблю все що скажеш.
Очі Беша блищали, а погляд зробився важким і знервованим.
— Навіть не знаю, як тобі це сказати…
— Говори, не бійся! Ти що мене соромишся?
— Ні! Вибач, але справа не проста, і крім нас с тобою про це не повинен знати ніхто.
— Ти зачаровуєш мене своєю таємничістю.
— Гаразд, розповідаю, тільки спочатку пообіцяй, що не говоритимеш про це ні з ким, особливо з братом.
— Та добре, добре! Я зрозуміла.
— У старого Зуфа є один настій, котрий коли випити, заспокоює та стирає пам'ять. Він чарівний, примушує змиритися з тим що непокоїть. Зуф не дозволяє нікому навіть торкатися своїх настоїв. От якби Тей випив хоч краплину того настою, відразу б забувся про минуле.
— Це не дуже добре, але чому ти не попросив його у самого Зуфа?