— Та зупинись, і поясни нарешті, що сталося! — крикнув він Тею, який тягнув його у невідомому напрямку. — Я нічого не розумію! Де Сіда, і як Беш міг заставити її таке зробити?
— Я і сам не знаю де вона зараз, але думаю, що у будинку Зуфа. Побігли швидше, можливо ще вдасться її зупинити. — Вони помчали до містечка, мелькаючи у темряві двома швидкими тінями.
Будинок чаклуна був мов привид: темний та неживий.
— Ну, то що тепер робитимемо? Бачиш як темно, невже ти думаєш Сіда б тут знаходилася? — проказав Форо, важко дихаючи.
— Мабуть ні, але ми могли запізнитися.
— Давай зачекаємо на Зуфа і розповімо йому все, що ти чув. А він перевірить чи не пропало у нього щось!
— Ти правий, але якщо вона вже взяла ту пляшечку і зараз йде до Беша, щоб віддати її? Я ще встигну її зупинити!
— Гаразд, тоді я лишуся тут, а ти біжи до будинку Беша. Як тільки я поговорю з чаклуном, наздожену тебе.
На тому й порішили. Тей біг до того місця де чув розмову Беша з невідомим. У Лешті було неспокійно. Емби поверталися зі свята, на дорозі було гамірно, у домівках горіло світло. Та у будинку Беша було темно, і на тому місті де бачив його Тей нікого не було. Він зупинився і не знав, що робити далі. Можливо вони зустрічалися з Сідою у іншому місці та де саме Тей не знав. Вирішив все ж пробігтися біля річки, роздивляючись усі місця які б згодилися для такої зустрічі.
Над річкою стояла тиша. Лиш десь між гіллям співали пташки. Розуміючи, що загубив усі сліди сестри, і не зупинив її, він відчував себе спустошено, і був дуже стомлений. Нічого не лишалося, як повернутися до Форо та хоча б взнати чи справді у чаклуна щось пропало. Він застав їх обох на порозі, стривожених та розгублених.
— Ну що, знайшов Сіду? — вигукнув Форо, як тільки-но побачив, що Тей наближається.
— Ні. Я нікого не знайшов.
— Ой, дядьку Зуф, що ж робитимемо тепер?
— Тею, я перевірив усі настої, та не знайшов одного. Це дуже сильне зілля, воно має чарівну силу позбавляти пам’яті. Усього кілька краплин потрібно, щоб той хто його випив забув про все, що його турбувало та непокоїло. Але якщо збільшити дозу, можлива втрата пам’яті на довгий час. З таким ембом можна зробити що завгодно.
— Навіть не думав, що Сіда на таке здатна, заради Беша вона зовсім розум втратила. Піду та буду чекати на неї вдома.
Тей пішов насупившись, і не сказавши більше ні слова. Він злився на сестру, і був готовий задавити Беша аби лиш той потрапив йому на очі. А ще думав про те, навіщо їм було це зілля, та що тепер може статися у містечку через це. Зуф та Форо йшли позаду теж мовчки. Нарешті дійшли до будинку. У середині горіло світло. Тей видихнув думаючи, що сестра вже вдома, та готував розмову. Як тільки переступив поріг, серце його болісно зжалося від несподіванки. Біля столу на полу, бліда та нерухома лежала Сіда. Він відразу кинувся на допомогу, за ним поруч опинився і Форо. Вони підняли та поклали Сіду на ліжко. Тей намагався привести її до тями, але марно, дівчина не рухалася. Не розуміючи, що сталося він повернувся до Зуфа. Вигляд старого налякав ще дужче: він був скам’яніло-переляканим, і тримав у руках порожню пляшечку.
— Вона майже пуста, — промовив він.
— Це саме та пляшечка, яка пропала? — запитав Форо.
— Так. І якщо вона її випила… це жахливо!
— Зробіть щось, дядьку Зуф! Вона ж може померти! — закричав Тей, обіймаючи сестру. — Сідо, чуєш мене? Сідо, відкрий очі! — кричав він, але дівчина навіть не ворухнулася.
— Навіщо вона це зробила, не могла ж вона не знати яку силу має зілля?
— В тім і справа, вона знала, — промовив старий. — Думаю, вона зробила це усвідомлено, щось підштовхнуло її до цього.
— І я навіть знаю хто це зробив! Я його вб’ю! — Тей зжав кулаки і схопився на ноги.
— Ні, Тею, ні! — схопив його за рукав чаклун, — Сіді це не допоможе, а поки вона жива ще є надія її врятувати. І хоч я не знаю, що робити та зараз же зберу усі книги і почну шукати. Чекайте на мене, я скоро повернуся! — він швидкою ходою вийшов на вулицю, а хлопці лишилися біля Сіди.
— Форо, ти мабуть йди додому, тітка Залда хвилюється. Я сам буду біля сестри, дякую тобі, друже!
— Мені зовсім не хочеться тебе лишати, але насправді вдома мама та Міра чекають на мене з розмовою, я це відчуваю. Гаразд я піду та скоро повернуся. Я повернуся, Тею!
Форо вийшов з будинку та зник у темряві. Тей лишився наодинці з Сідою. Він гладив її волосся, тримав за руку і зовсім не по-чоловічому тихесенько плакав. У тому, що сталося звинувачував тільки себе: не передбачив, не зумів зупинити, не вберіг. Він був ладен зробити будь що, аби тільки Сіда отямилася.