Хлопці примостилися навколо вогнища, а чаклун сидів дивлячись на нього до самого ранку. Він поринув у думки і молив духів допомогти юнакам повернутися живими.
Гілочки вогнища тихенько тріскотіли, викидаючи іноді маленькі іскорки у різні боки. У небі мерехтіли дрібні мов зернята зірки та жодна з них не підказала старому чаклуну, що чекає на цих двох хлопців. Він був збентежений, і не розумів чому зараз не може передбачати майбутнього. Тому до ранку просив прощення за те, що порушив закон, вважаючи втрату свого дару за покарання.
Як тільки стало світати він торкнув пальцем руку Тея. Хлопець відразу схопився на ноги.
— Що, вже пора?
— Так, буди Форо.
Форо йшов часто кліпаючи очима, і весь час позіхав. Було прохолодно, тому вони раділи кожному сонячному променю. А коли сонце вже яскраво позолотило обрій, старий раптом зупинився.
— Ось тут ви повинні зав’язати очі, — сказав він повернувшись до хлопців.
— Навіщо? Я в житті не знайду тої стежки по якій ми йдемо, — підхопився Форо.
— Так треба, просто зробіть як я кажу.
Тей слухняно зняв торбу, і витягнув звідти білу тканину у яку був загорнутий хліб. Обережно розірвав її на дві половини і простягнув Форо.
— Але ж як ми тепер будемо йти? — знову запитав той, і зробив собі на потилиці великий вузол.
— Бери Тея за одяг, і тримайся, а він хай тримає мене.
Вони слухняно зачовгали ногами, зачіпаючись за камінці та йшли тримаючись один за одного. Форо весь час спотикався, і бив ноги. Але нарешті чаклун зупинився. Чути було хлюпотіння води і відгуки кроків, які відлітали десь далеко, а потім ніби поверталися назад.
— Можете розв’язати очі! — велів чаклун.
Коли Тей зняв тканину, то побачив, що вони у великій печері, а перед ними стіною стікала вода.
— Ось ми й пришли. Зараз ви повинні пройти крізь воду, щоб опинитися у іншому світі. І пам’ятайте, що б на вас там не чекало, тут ви потрібні більше. Ви емби, від вас залежить доля вашої сестри. Так Форо, Сіда тепер тобі теж сестра, якщо ти здатен ризикувати для неї життям. Я буду чекати на вас тут. Без мене ви не знайдете виходу з гір. Тому, щоб не сталося, чекайте на мене тут, коли повернетеся. Все. Йдіть!
Хлопці зупинилися біля водно-скляного потоку і переглянулися. Тей простягнув руку, Форо взяв її міцно зжавши, і разом вони зробили крок у невідомість. За секунду знову стояли у печері.
— Поглянь, ми навіть одяг не змочили! — крикнув Форо.
— Так, здається ніби нічого й не сталося, можливо щось не вийшло?
— Але ж Зуфа нема. І печера немов інша.
— А ще водоспад.
— Що?
— Тепер він у нас за спиною.
— Гадаєш вийшло?
— Ходімо дізнаємось.
В отвір печери було видно яскраве сонце. Вони швидко побігли до виходу. Опинившись на дворі хлопці зупинилися, роздивляючись усе навкруги. Гори ніби й не відрізнялися ні чим тільки каміння, яке ставало їм перешкодою було в декілька разів більшим. Йти було не легко, весь час потрібно було вилазити на гору, і дивитися у який бік краще повернути. Здалеку Тей помітив дерева, і зрадів: йти лісом буде легше, і саме там можна зустріти ту саму квітку за якою вони прийшли.
Вони йшли вже дуже довго, але ще навіть не наблизилися до дерев. Раптом попереду з’явилася перешкода, яка збентежила їх, і здивувала. Це була полоса висотою майже до грудей кожному з них, дуже рівна та довга. Хлопці зупинилися, і стали роздивлятися. Те з чого вона була зроблена нагадувало тканину, але тканину такої товщини вони ще не бачили. Коли Форо приклав до неї свою руку, виявилось що вони майже однакові по товщині.
— Як ти думаєш, що це таке? — запитав він.
— Не знаю, я весь час думаю про тих істот, що розповідав чаклун. Думаю, вони від нас якось відрізняються.
— Дивись, там далі ніби печера. Ходімо заглянемо! — він перестрибнув через перешкоду, і направився далі.
— Будь обережний, зачекай!
Тей побіг слідом, прихвативши з собою велику ломаку. Він був готовий захищатися та ще не знав від кого.
— Заходь, тут нікого нема. Якісь дивні речі тут знаходяться. Навіть не знаю нащо це схоже, мов каменюка та не з каменю.
Раптом стіни печери захиталися й вона перекинулася, а незвані гості не втримавшись полетіли на самісіньке дно. Щось важке впало зверху й придавило їх обох так, що не було можливості звільнитися. Навколо була цілковита темрява лиш десь у горі світилося кілька отворів.
— Форо, ти живий? — крикнув Тей коли зрозумів, що той мовчить і не рухається.
— Так. Мене зовсім придавило, важко дихати.