Керуючись адатом (законами кривавої помсти) черкеси нападали на козацькі хутори і станиці, захоплювали полонених. Козаки у відповідь, наїжджаючи за Кубань на черкеські аули, відбивали полонених. Так зав'язувалася війна, яка шістдесят років не припинялася ні на хвилину.
Чорноморці у цій війні займалися справою предків — захищали кордони своїх земель від нападів ворогів. Але якщо предки-запорожці охороняли великі степові простори Дикого Поля, то чорноморці змушені були пильно стежити, щоб загони черкесів не перебивались на козацькі землі через Кубань, густі плавій й ліси, що сильно ускладнювало завдання. Для цього чорноморці побудували так звану Кубанську Лінію, яка простяглася на 260 верст по річці Кубань від Васюринського куріня до Чорного моря. Козаки побудували цю Лінію, враховуючи досвід української охоронної сторожі, і пристосували її до нових умов.
Охоронялась Лінія постами або кордонами, батареями, невеличкими фортецями, залогами та роз'їздами.
Кордоном називалося довготривале укріплення з глибоким рвом і валом, на якому знаходились гармати, деякі з них були ще часів Хмельницького. У самому кордоні стояли збудовані хати, в яких мешкало від 50 до 200 козаків.
Всього на Лінії було збудовано 60 кордонів. Тут козаки жили упродовж десятиліть, майстрували, господарювали. Нерідко чорноморці з гумором розказували про своє життя на таких кордонах:
"Піддали ми заміж дочку за того Бенюха, а він скоро і на службу пішов, чи той Паниболотський кордон. От раз стара і каже:
— А чи не поїхати чим, старенький, до зятя в гості, службу його провідать?
— Так що ж, кажу, — чи поїдем то поїдем. Приїжджаєм у Папиболотський кордон та й питаєм:
— Чи тут служить наш зять галіїстрат Ненюх, на прозвище Скачок-Бримбурщичк?
— Тут, — кажуть, — тут, та чиї уже її урядник. Як почув я цю річ, так дуже зрадів, а стара моя з радощів як крикне "матінко!", наче її хто ззаду вилами підтяг.
Коли дивимось, ось і зять іде, та такий бадьорий, що твій охвіцер! Поздоровкався, почоломкалися, сіли на траву та й давай балакать про те, про се, чи про його службу. Коли йдуть наші знайомці: Смола Трохим, Дудник Пирхим, Коливайко Іван, Хелявка Роман... Та як узяли по іитовху, та як сам на шляху та й давай пить, гулять" .
Але не завжди так весело проходила чорноморська служба на кордоні. В центрі цього укріплення височіла фігура-шпиль з перекладиною. На цю перекладину з обох боків вішали на довгих мотузках великі кулі, сплетені з вербового гілля. Як тільки козаки помічали, що черкеси переходять через Кубань, вартовий зі словами "Маяч же, небоже" підіймав кулі під перекладину. Це був знак сполоху і йшов по козацьких залогах вигук: "Черкеси! Бог з вами!".
1810 р. на кордон Ольгинський, який охороняв полковник Тиховський з 200 козаками (той самий, котрий разом з Головатим перевіз на Кубань останніх запорожців), напало чотири тисячі горців. Чорноморці, багато з яких ще пам'ятали Запорозьку Січ, билися відважно, до останнього. Коли ж кінчилися кулі, кинулися разом зі старим полковником запорожнем "у ратища" і загинули всі разом. Але за цей час козаки, врятовані мужньою загибеллю захисників Оль-гинського кордону, вже встигли підготуватися до черкеського нападу.
На Лінії розміщувалась батарея, де за укріпленням стояли гармата і 8-25 козаків. Найгустіше були розставлені бикети, або пикети. Це — сплетені з верби укріплення з подвійними стінками, куди засипалася земля або пісок; навколо укріплень висипався вал і окопувався рів. Посеред бикету також височіла фігура, за допомогою якої 8 козаків, котрі там знаходилися, повинні були попередити інші кордони і бикети про наступ ворожих загонів. Часто чорноморці ставали перед вибором: або врятуватися й здатися ворогу, або попередити своїх братів про небезпеку й загинути. Але козаки завжди вибирали останнє.
У грудні 1832 р. 300 черкесів оточили бикет урядника Сура, з яким перебувало лише 13 козаків. Чорноморці довго трималися, і після того, як закінчилися кулі, билися шаблями й ножами і загинули всі до одного. Але за цей час козаки Полтавського куреня встигли підготуватися й відбили напад ворога.
Між бикетами, кордонами і батареями постійно роз'їжджали по відомих тільки їм стежках кінні козаки залог. Козаки цих залог розробили цілу систему сигналів, за допомогою яких сповіщали про підхід горців. Це був і особливий свист, і стук шаблі об стремена, і дим вогнища. Інколи по річці Кубань пропливали байдаки, з яких чорноморці стежили за ворожим берегом.