Славилися на Кубані відчайдушні пластуни вершники Мандрійко і Запорожець, а про таких пластунів, як Гуртовий, Рогач, Чернега, Іван Драган, Юхим Жорник, Герасим Цаниленко, Василь Дзюба, Хома Коваленко, Іван Хоменко, Макар Шульга та інших, у ХІХ столітті ходили легенди. Але якщо безліч дивовижних пригод і подвигів пластунів залишалися у переказах тільки серед козацьких куренів і станиць, то під час Кримської війни весь світ довідався про славних чорноморців-пластунів.
Під час облоги Севастополя у 1854 р. туди прибуло два пластунських батальйони. Вже через декілька днів російське головнокомандування, з одного боку, і французьке, — з іншого, здивовано спостерігало за незвичайним боєм між пластунами та французькою кіннотою.
Коли майже 150 кіннотників кинулися на пластунів, ніхто не сумнівався, що пластуни здадуться, але вони миттю розсіялися перед вершниками і спокійно їх перестріляли.
У цій війні пластуни з успіхом виконували найскладніші завдання. Вони захопили четвертий французький бастіон, а коли побачили, що всі гармати знищити не вдасться, урядник Іван Герасименко виніс на собі багатопудову мортиру. Велику славу мали пластуни, але більшість їх загинула під Севастополем, а ті, котрі залишилися, знову повернулись на Кубань до своєї тяжкої праці.
ДОБРИЙ КОЗАК БАЧЕ, ДЕ ОТАМАН СКАЧЕ
Цікава і складна доля чорноморських отаманів. В історії українського козацтва більш відомі такі отамани, як Іван Сірко, Палій чи Підкова, але і чорноморці мали отаманів, які могли б стати поруч з кращими провідниками козацтва.
Після загибелі першого чорноморського кошового отамана Сидора Білого, його замінив Захарій Чепіга. Тільки-но привів він запорожців на Кубань, як вийшов наказ вирушати в похід у Польщу двом козацьким кінним полкам разом з кошовим. Виступили вони проти ворога 14 червня 1794 р., довго воювали і після тривалих військових дій повернулися на Кубань. Там, у Катеринодарі, 14 січня 1797 р. після 50 років безперервного служіння козацтву помер Захар Чепіга. Цей улюбленець козаків — батько Харко, — можливо, був останнім серед отаманів Запорожжя, які були першими серед рівних. Нічого Чепіга не бажав для себе і по смерті залишив тільки вбогу турлучну землянку в Катеринодарі. Без родини і без майна прожив він своє життя, але назавжди залишився Чепіга для кубанців найулюбленішим отаманом. Портрета цього кремезного характерника не залишилося: коли запропонували його намалювати, Чепіга вимовився: "Тільки богів малюють".
З усіх куренів йшли козаки ховати свого батька. Попереду останнього отаманського почту йшли священики, за ним Головатий Антін: "він нам голова, він наш і батько — він нам поголив голови гладко".
Перський похід, що приніс смерть Головатому і багатьом чорноморцям, був однією з примх катерининських фаворитів. Вважали, що його замислив фаворит Катерини Платон Зубов, з тим, щоб зробити швидку кар'єру своєму брату Валеріану Зубову. Валеріан був призначений головнокомандуючим царською армією, незважаючи на свій 22-річний вік.
Вирушивши з Катеринодара 26 січня 1796 р. козаки у червні добрались до Баку. За цей час серед них багато померло від різних хвороб. Цей тяжкий похід закінчився тільки у травні 1797 р., коли чорноморці майже без бою втратили багато хоробрих воїнів, в тому чисті й Головатого.
Загальне незадоволення козаків вилилося в справжнє повстання, що ввійшло в історію війська як Перський бунт. Коли чорноморці повернулися з походу, то побачили, що отаманом у Катеринодарі вже призначений Тимофій Котляревський, колишній військовий писар, який, власне, нічим особливо й не виділявся, хоч і був на Січі з 1760 р.
Попри всі козацькі традиції він став отаманом не за наказом військової ради, а імператора Павла І. Тимофій Котляревський був у Петербурзі під час коронування царя і за це отримав від нього отаманську булаву. На той час старшина і царські чиновники, котрі понаїжджали в Катеринодар, чинили переселенцям усілякі утиски, наживалися за їхній рахунок.
Незадоволення козаків, які повернулися з Персії, підтримали прості чорноморці. Коли вони вимагали поновлення своїх збитків, Т. Котляревський наказав заарештувати незадоволених. У відповідь на це чорноморці повстали — старшини ледь встигли поховатися від розлючених козаків, а сам Котляревський дивом втік в Усть-Лабинську фортецю під охорону солдатського гарнізону.
Козаки заспокоїлися лише тоді, коли Котляревський і царський полковник Пузиревський пообіцяли відправити делегацію від незадоволених чорноморців до Петербурга. Повіривши цьому, козаки прибули до столиці, де й були заарештовані.