Шевченко бачив у Кухаренкові представника славного козацького війська, яке продовжувало традиції Січі, талановитого і відважного козака-запорожця.
Кухаренко був цікавій і як оригінальний та самобутній письменник, який написав у 1836 р. цікаву п'єсу з життя козаків "Чорноморський побут". Пізніше ця п'єса в поетичній обробці Михайла Старицького (музика Миколи Лисенка) стала популярною і відомою оперою.
У своєму щоденнику поет записав: "Замечательное явленіе между людьми — Єтот истинно благородный человек".
Шевченко дружив і з родиною чорноморського отамана, особливо з його маленькою донькою Гандзею, яка пізніше стала щирим захисником розвитку української культури на Кубані.
Без сумніву щирість і відвертість чорноморського отамана дуже підтримувала Тараса Шевченка, надавала йому сили й наснаги на тяжкому життєвому шляху. 22 квітня 1857 р. поет був вимушений написати Кухаренку: "Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили мою віру і надію... Я ще не дуже старий та знівечився." Кухаренко добре розумів, наскільки потрібна була підтримка його щирому товаришу — і незабаром Тарас Шевченко отримав відповідь: "Не кидай діла, сіреч не оставляй писати. Погасило кляте лихо вогнище твого таланту, але добрий вітерець повіяв, порозносив золу, знайшов іскорку, що не погасла, тай почав роздувати вогонь: отже і гляди, як покотить пожарами. Поплюй в кілочки та й строй кобзу сміло, а далі грай як грав єси".
Ще до свого заслання Шевченко мріяв побувати на "вільній козацькій Україні — Чорноморії". Але цьому не судилося здійснитися — "...думав я, ідучи в столицю, завернути до вас на Січ, поцілувати тебе, твою стару і твоїх діточок. Але не так воно робиться, як їм хочеться".
На пам'ять своєму вірному другу чорноморцю, котрому поет присвятив поему "Москалева криниця", Тарас Шевченко надіслав автопортрет, який родина Кухаренків зберігала як святу реліквію.
Так і не зустрілись друзі після 20-річноі розлуки, не вдалося побувати Тарасу Григоровичу на омріяній їм славній Чорноморії. 26 лютого 1861 р. Шевченко помер. Кубанські козаки в пам'ять про свого поета склали величну пісню-реквієм:
Яків Григорович Кухаренко пережив свого друга тільки на рік і сім місяців. У ніч на 19 вересня 1862 р. за станицею Казанською на чорноморського отамана і двох козаків, які їхали в сусідню станицю, напали черкеси. Отаман з козаками відбивалися, але сили були не рівні — козаки були вбиті, а поранений Кухаренко потрапив у полон і через декілька днів помер.
Кубанський козак, бандурист Дмитренко-Бут пізніше склав пісню про смерть отамана:
Тільки за 20 тисяч карбованців викупили чорноморці тіло свого отамана. Чорноморія від малаго до старого віддавала останню пошану небіжчикові як рідному синові й благому батькові.
Так загинув останній чорноморськиіі отаман, воїн і письменник, вірний товариш Кобзаря.
Наступних кубанських отаманів царський уряд призначав з російських генералів некозацького походження. І лише в 1906 р. після бурхливих революційних подій кубанським отаманом став козак Михайло Петрович Бабич — це була надзвичайно цікава людина, талановитий адміністратор і меценат, який багато зробив для розвитку культури на Кубані. Доля його склалася трагічно. Після лютневої революції 1917 р. Бабич мирно жив на своєму хуторі. А в 1918 р. за колишнє отаманство його зарубали червоноармійці.
СЛАВА НАШИМ ЧОРНОМОРЦЯМ — ОРЛАМ УКРАЇНИ
…У 1844 р. Чорноморське козацьке військо урочисто святкувало півсторічний ювілей свого переселення на Кубань. Одним з головних ініціаторів проведення цього свята був запорозький нащадок отаман Григорій Рашпиль, який багато дбав про збереження старих військових козацьких традицій. І ось на початку травня курінні отамани, старшини, козаки у святковому вбранні почали з'їжджатися до Катеринодара. Свято розпочалося 10 травня.