У вересні 1926 р. з Ростова в Єйський та Старомінський райони виїжджала спеціальна комісія для вивчення питань українізації.
"Старомінський район має 84475 душ переважно українського (80 %) населення, поділяється на козаків (519566) та іногородніх (26905), але і ті і другі розмовляють українською мовою. Те ж і в Єйському районі. Наприклад, станиця Довжанська мас 10942 душі населення. Козаки — бувші запорожці, іногородні — переселенці з Чернігівщини, Київщини та Полтавщини. Російська мова тут "не в моді". Комісія скрізь скликала збори станактиву, обговорювала питання з місцевими партосередками, з шкільними радами, з профактивом робітників освіти, і скрізь, за малим винятком, зустрічала прихильне ставлення до питань українізації... В ст. Старомінській вже мається 5 українських шкіл, українські лікнепи, українізована хата-читальня".
Позицію керівників Кубанського округу визначив у своїй доповіді секретар Кубанського комітету партії Базарних: "Население Кубани — украинцы, в основу их теперешего языка положен украинский язык (он основний, коренной, а русский язык — наносной), этим й определястся вся наша политика по этому вопросу".
А в постанові бюро Кубанського окружного комітету ВКП(б) від 9 січня 1930 р. зазначалося: "Отмечая острую потребность в квалифицированных преподавателях-украинцах институтов, техникумов, рабфаков, СПШ й т.д., поднять вопрос перед крайкомом ВКП(б)У о откомандировании на Кубань квалифицированных преподавателей-украинцев".
Завдяки досить активним діям місцевих органів, активній підтримці населення до 1932 р. практично всі станиці та хутори Кубані мали українські школи, яких нараховувалося 746; вчительські кадри готували 12 педагогічних технікумів, у Катеринодарі і станиці Полтавській діяли українські педагогічні інститути.
Починаючи з 1917 р. на Кубані виходило 6 україномовних газет, у 20-ті роки виходила газета "Радянський станичник", яка користувалася надзвичайною популярністю серед населення, мала в станицях близько 100 кореспондентів.
Всі ці заходи сприяли швидкому розвиткові української національної культури. На Кубані з'явилася ціла плеяда талановитих українських письменників. Вже в 1921 р. в станиці Старокорсунській утворилося перше об'єднання українських письменників, яке почало видавати часопис "Зоря". З часом, підтримуючи тісні зв'язки з Україною, кубанські письменники утворили на Кубані філії українських літературних об'єднань. У 1925 р. з'явилося кубанське відділення українських молодих письменників СІМ (село і місто). Відкрилися літературні спілки — Північнокавказька асоціація українських пролетарських та селянських письменників, крайові філії та об'єднання — "Плуг", ЛОЧАФ, ВОКПП, "Гарт". Протягом 1926-1928 рр. розпочалася діяльність українських літературних товариств у станиці Полтавській, товариства "Нова Кубань" у Краснодарі.
З 1927-1929 рр. у Краснодарі почав друкуватися український педагогічний журнал "Новим шляхом". У 1930 р. Президія Ради Національностей Центрального виконавчого комітету Союзу РСР своєю постановою від 11 лютого ухвалила: "В найближчий час утворити в центрах Північного Кавказу й округах (районах) з українським населенням осередки української культури, літературні об'єднання письменників-українців".
У тому ж році в Краснодарі вийшли перші номери журналу української секції Кубанської асоціації пролетарських письменників "Ленінським шляхом" і альманаху української секції КАППу "Великим колективом". Розвитку національної культури на Кубані багато сприяв і літературно-художній альманах "Наступ", перший номер якого вийшов у травні 1931 р.
Велику роботу проводило видавництво "Північний Кавказ". У 1931 р. для українських шкіл було видано цілу низку підручників. За цей рік на Кубані вийшло 149 українських книг загальним тиражем близько мільйона примірників. На 1932 рік планувалося видати 600 назв загальним тиражем 4 млн. 800 тисяч примірників.
На той час виділялися такі кубанські письменники: Гаврило Доброскок (1879-?), Олександр Волик (1900-?), Юхим Литовченко (1897-?), Олекса Кирій (1898-?), Іван Луценко (1886-?), Павло Оліянчук (1904-?), Омелян Розумієнко (1905-?), Микола Михаєвич (1906-?). Знаки запитання, де повинна стояти дата смерті митців, найбільш сурово свідчать про долю цих художників слова – носіїв кубанської української літератури і про розстріляне відродження національної культури на Кубані.