У 1930 р. закінчилася перша стадія примусової колективізації. Небажання селян працювати в колгоспах, постійні повстання в селах і станицях, різке зниження врожайності свідчили, що серед більшості сільського населення Кубані та України продовжується міцний опір намаганням побудувати колгоспну систему.
Селянам ніби й дозволялось залишати колгоспи, і за короткий час більшість селян Кубані та України це зробили. Однак тим, хто виходив з колгоспу, відібрану землю, реманент і худобу не повертали. І працелюбні господарі з останніх сил намагалися відбудувати своє зруйноване господарство.
Але відступ партійного керівництва від проведення суцільної колективізації був лише тимчасовим — почався другий етап наступу на незалежного селянина, наступ, який призвів до жахливих наслідків. У вересні 1930 р. на селян-одноосібників були покладені надзвичайно високі зернові податки. Якщо зважити, що цілий рік вони не мали змоги вільно господарювати на своїй землі, то можна зрозуміти: такі податки повністю розорювали одноосібників. І практично перетворювали незалежних господарів у жебраків.
Знову покотилася безглузда хвиля розкуркулювалня — сотні тисяч родин потяглися під вартою у Сибір на голодну й холодну загибель. Решта селян знову опинилася в колгоспах на ницих трудоднях. За короткий час колгоспи були перетворені на ідеальне знаряддя для вибивання у селян зерна. Селяни й козаки вже майже нічого не мали в особистій власності — всі харчі і збіжжя ретельно контролювали колгоспні керівники. Сталінський уряд нарешті здобув можливість у десятки разів збільшити вивіз хліба за кордон, за що мав отримати величезні кошти. Але доки фермери Канади топили своє збіжжя, щоб на нього остаточно не впала ціна у країнах Америки та Європи, куди постачався відібраний у селян хліб, серед українців починався вже голод.
7 серпня 1932 р. вийшов закон "Про охорону державної власності", згідно з яким вся колгоспна власність ставала державною. Пізніше цей закон отримав серед народу назву "закон про колоски", адже сотні тисяч селян були позбавлені волі, відправлені у сибірські табори або розстріляні тільки за те, що намагалися на колгоспному полі зібрати хоч трохи колосків для своїх голодних дітей.
Переважна більшість населення Кубані вже була поколективізована. Найупертіших козаків-господарів розстріляли або відправили до Сибіру. Але ще мільйони селян України й Кубані продовжували чинити постійний опір колгоспній системі, не могли змиритися з тоталітарним устроєм, що утверджувався. Кубанські козаки, предки яких відстояли свою волю у кривавій боротьбі з польськими панами, царськими вельможами, генералами-диктаторами, не могли стати безправними гвинтиками у механізмі сталінської держави. Але тепер у цій нерівній жорстокій боротьбі Кубань була приречена.
23 липня 1932 р. вийшла постанова політбюро ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлю на липень. Збіжжя, яке повинні були здати Україна й Кубань, сягало фантастичної цифри. Враховуючи те, що весною 1932 р. Кубань охопив голод, що врожай значно знизився, ця постанова, в разі її виконання, приречувала населення Кубані й України на голодну смерть. Так Сталін зі своїми помічниками свідомо раз і назавжди вирішував проблему з «непокірними» кубанськими козаками.
Для виконання хлібозаготівлі на Кубань стягували війська, особливо каральні загони. Проти кубанців почалася війна, справжній геноцид.
По хатах місцеві активісти проводили повальні обшуки, під час яких забирали всі харчі, викачували абсолютно все до останньої зернини. За спробу зберегти хоч трохи продуктів, заарештовували або розстрілювали.
Безпосереднім керівником терору і розправи на Кубані був Лазар Каганович. "В целях усиления хлебозаготовок командировать... т. Кагановича на Сев. Кавказ с группой в составе тт. Юркина, Чернова", — зазначалося в постанові від 22 жовтня 1931 р.
В цю комісію по проведенню геноциду ввійшли також А.Мікоян, Я.Гамарник, Г.Ягода, М.Шкірятов і О.Косарєв.
Назавжди збереглося в пам'яті вцілілих кубанців перебування Кагановича зі своїми помічниками на Кубані: "Як Мамай пройшов".
Каганович, більшовик з 1911 р., взявся за справу рішуче. 2 листопада у крайкомі партії відбулися збори, на яких був розроблений план виконання хлібозаготівель — план нелюдського винищення селян Кубані.
Внаслідок цих зборів 4 листопада 1932 р. вийшла постанова "О ходе хлебозаготовок и севе по районам Кубани", яка зобов'язувала владу "сломить саботаж хлебозаготовок и сева, организованими кулацким контрреволюционным елементом, уничтожить сопротивление части сельских коммунистов, ставших фактически проводниками саботажа".