Розумію, що я цілком заслужив таке ставлення до себе, але це нітрохи не втішає
мене. На щастя, мої душевні муки перериває пан Фабрелятр, який чемно торкається
мого ліктя. Я не можу сказати, що мені дуже подобається ця висока біла свічка з
кострубатими вусиками й очима, які кліпають за окулярами в залізній оправі. До
того ж вія сопе, наче ковальський міх.
- Пане Конт, - мовить Фабрелятр безбарвним голосом. - Дехто з присутніх тут
каже, що мене засудять до страти через повішення. Невже це справедливо?
Я відступаю крок назад. Холодно відповідаю:
- Я не вважаю, що це справедливо говорити про ваше повішення, пане Фабрелятр,
до того, як вас судитимуть.
Губи його тремтять, очі перелякано блимають. Ця людина викликає в мене жалість.
Але чи зможу я забути про його шпигунство? Про його співучасть у Фюльберових
злочинах?
- А що це за люди? - питаю я.
- Які, пане Конт? - мовить він ледь чутним голосом.
- Ті, що говорять про суд над вами.
Фабрелятр називає мені імена двох чи трьох осіб, які, звісна річ, за
Фюльберового правління сиділи тихо. Фюльбер зазнав краху, і тепер ці тюхтії
посміливішали.
Однак старий Фабрелятр не такий дурний, як здається. Він уважно стежить за моєю
думкою. Мовить тоненьким голоском:
- Але ж я робив тільки те, що робили й вони. Я корився всім Фюльберовим
наказам.
Я міряю його очима з голови до п’ят.
- А може, ви, пане Фабрелятр, трохи перестаралися в цьому?
Боже мій, який він м’який! Від мого звинувачення Фабрелятр згортається, наче слимак. А я ніколи не
чавлю слимаків. Я завжди байдуже відкидаю їх носком чобота.
- Пане Фабрелятр, не панікуйте, сядьте отам в куточку й сидіть нишком. Я
спробую вам допомогти.
Потім я відправляю Фабрелятра, не вислухавши його подяки, обертаюсь до Бюра, що
йде до мене з глибини каплиці куцими ногами, очі в нього жваві й кмітливі,
кухарський животик виставлений уперед.
- Ну й ну, - мовить Бюр єдиним подихом. - Якби ви почули! В Газеля ціла історія
з отими людьми, що прийшли заборонити йому читати молитви над Фюльберовою
могилою. Газель страшенно розхвилювався. Попросив мене попередити вас про все,
що сталося.
Я дивуюся. У цю хвилину дурість і підлість людини здаються мені безмежними.
Запитую себе, чи варто докладати стільки зусиль, щоб увічнити цю лиху істотку.
Кажу Бюрові, щоб він почекав на мене, що потім разом з ним піду до Газеля.
Підходжу до Жюдіти й відводжу її трохи вбік.
- Пані Медар, - кажу я, - люди втрачають терпіння, час не жде. Чи можу
поділитися з вами деякими міркуваннями?
Вона схиляє важку голову.
- По-перше, на мою думку, список ради мусить представити Марсель. Він це
зробить як слід. Можу бути відвертим?
- Звичайно ж, пане Конт, - мовить Жюдіта, тримаючи в своїй широкій руці мій
біцепс.
- Є два прізвища, які можуть викликати незадоволення: ваше, бо ви жінка, й
Мейссоньє, бо він комуніст.
- Яка дискримінація! - вигукує Жюдіта.
- Щодо вас, Марсель має наголосити на тому, що ви освічена жінка й подасте
велику допомогу раді. А Мейссоньє він повинен представити як спеціаліста у
військовій справі, крім того, Мейссоньє - це, так би мовити, живий зв’язок з Мальвілем. Поки що жодного слова про мерію.
- Я захоплююсь вашою кмітливістю, пане Конт, - каже Шюдіта, потискуючи мені
руку.
- Якщо дозволите, я скажу ще кілька слів. Є люди, які хочуть судити Фабрелятра.
Що ви думаєте про це?
- Яке безглуздя! - коротко відказує Жюдіта.
- Я згоден з вами. Вистачить з нього просто громадського осуду. До речі, інші
люди чи ті самі хочуть заборонити Газелеві поховати Фюльбера
по-християнському.
- Дякую, що попередили мене, напе Конт. Якщо нас оберуть, ми на самому початку
відкинемо будь-які дурниці.
- Насамперед треба буде - я дозволяю собі це підказати вам - скасувати всі
Фюльберові укази.
- Певна річ.
- Гаразд, оскільки я не хочу справити враження, що роблю тиск на ла-рокців під
час голосування, я зникаю звідси, йду до Газеля.
Я всміхаюсь їй. Тямуща жінка. Я майже впевнений, що вони порозуміються з
Мейссоньє.
Бюр веде мене лабіринтом коридорів до Фюльберової кімнати. Кидаю погляд на
Фюльберове тіло. І одразу ж відводжу очі. Його обличчя - суцільна рана. Хтось,
мабуть, ударив його кинджалом. Газель, заручившись моєю пітримкою, сердечно
дякує мені. Він уже почав порпатись у Фюльберових паперах (я підозрюю, що його
взяла нестримна цікавість старої дівки), він пропонує, щоб я забрав назад свого
листа. Я погоджуюсь. Те, що годилося для того, щоб залякати Фюльбера, не