повітрі коло. Він знову на хвильку замовкає. - Обідатимеш час од часу на фермі
“Велика стодола”.
Цілком правильно, матінко моя, аби зберегти про людське око пристойність. Я
добре розумію: всі намагаються в такий спосіб зарадити справі.
- Гаразд, - озивається дядько, хвацько підводячись. - Якщо згоден, то застібай
саквояж і приходь до мене в Рюни, там я збираю сіно для своїх коней.
Він пішов, а я застібаю саквояж.
Пролізши через отвір у дротяній загорожі й замаскувавши його, спускаюся
велосипедом униз, до русла пересохлого струмка, яке відділяє скелю Мальвіля від
круглого дядькового пагорка. Дуже задоволений, що вибрався з цього вертепу.
Дерева, що повиростали всюди між зруйнованими мурами, відкидають на них тіні, і
я полегшено зітхаю лише тоді, коли опиняюся в сонячній долині Рюнів.
Надвечірня пора, десь між шостою й сьомою годинами, найпривабливіша. На це
колись дядько звернув мою увагу. Повітря тоді таїть у собі щось дуже ніжне.
Луги яскраво-зелені, тіні видовжені, а проміння сонця золотаве. Я кочу
велосипедом до дядькового червоного трактора з причепом, на якому накидано
копицю жовтавого сіна. А вдалині, паралельними рядочками понад Рюною,
вишикувалися тополі з тремтливим сіро-сріблистим листям. Мені дуже подобається
їхній шелест: він схожий на тиху зливу.
Дядько бере мій велосипед, прив’язує до нього мотузку й витягує його на сіно. Потім лаштується за кермо, а я
сідаю на крило трактора. Ні пари з вуст. Навіть не зиркаємо один на одного.
Але, завваживши, як у нього тремтить рука, я здогадуюся: він радіє, що везе
сина до маєтку “Сім буків”, бо ж так і не мав дитини з моєю худорлявою тіткою.
На мене на порозі чекає Мену, схрестивши кощаві руки на плоских грудях. Від
усмішки в неї зморщується мертвотно-сіре обличчя. Вона любить мене тим більше,
що відчуває відразу до моєї матері. Відчувала її і до тітки, коли та ще жила.
Не подумайте, що... Мену спить з дядьком. Вона й не служниця його. Має свій
маєток. Дядько косить їй луги, вона порається в його господарстві, він годує
її.
Мену також худорлява, але в неї весела вдача. Мену не стогне, вона бурчить із
запалом. Важить кілограмів із сорок разом зі своїм чорним убранням. Однак у
глибоких очницях очі горять любов’ю до життя. За винятком дівочої цнотливості, їй властиві всі чесноти. В тому
числі й ощадливість.
В праці вона незугарна. Руки наче шпичаки, але коли поле виноградник, ніхто не
вженеться за нею. А тим часом її єдиний син Момом, якому пішов вісімнадцятий рік, тягне за ниточку поїзд і ухкає.
Щоб зробити собі життя цікавішим, Мену веде тривалі суперечки з дядьком.
Суперечки - це її стихія. Я беру участь у цих суперечках. На честь мого
прибуття в “Сім буків” вона приготувала дуже розкішний обід. І увінчує свою
хитрість величезним пирогом.
Коли б я був кіномитцем, то зняв би цей пиріг широким планом. Поступово зм’якшуючи барви, з переходом з напливу на короткий кадр: літо 1947 року. Інша
“віха”.
Мені одинадцять років. Я закохуюся в Аделаїду, переселяю “Гурток” у Мальвіль, і
в мене виробляється інший погляд на релігію.
Я вже розповідав про значення мальжакської торговки в моєму пробудженні. Їй
тридцять років, її зрілість зачаровує мене. Зазначаю, що й досі, незважаючи на
такий суперечливий досвід, я далі завдяки їй поєдную доброту й - самі знаєте,
завдяки кому - жалюгідність і черствість душі. Шкода, що це не тема моєї
розповіді. Мені хотілося б розповісти про всі пристрасті на життєвих
перехрестях. Коли абат Лебам починає хвилюватися за нашу поведінку й каже нам під час читання катехізису про
“тілесні гріхи”, я цілком перетворююсь на нерви й м’язи, не можу повірити, що те “тіло” моє. Це я переповідаю Аделаїдині слова, й
значення гріха здається мені чарівним.
Я навіть не журюся, що мій кумир, трохи суворий з виду, не відзначається
суворістю моралі. Навпаки, дивлюся з надією в майбутнє. Однак мені здаються
надзвичайно довгими ті роки, поки ростимуть у теляти роги.
Чекаючи того часу, я, принаймні влітку, дуже зайнятий. Іде шалена війна.
Хвацький гугенотський капітан Емманюель Копт, замкнутий у Мальвілі зі своїми
братами по релігії, боронить фортецю від зловісного Мейссоньє - ватажка
Католицької ліги. Я кажу “зловісного”, бо його мета - пограбувати замок і
перерізати єретиків - чоловіків і жінок. За жінок правлять оберемки, а за дітей
- в’язки хмизу.
Перемога не здобувається заздалегідь, вона залежить від запасів зброї. Якщо в