когось поцілить або бодай злегка доторкнеться спис, стріла, камінь або в
рукопашному поєдинку вістря шаблі, він вигукує; “Я отримав своє!” - і падає на
землю. Дозволяється після закінчення бою дорізати поранених, убивати жінок, але
не накидатися на великий оберемок хмизу, як це одного разу вчинив здоровань
Пейссу з наміром зґвалтувати. Ми чисті й жорстокі, якими були паші предки.
Принаймі про людське око. Розпуста - справа приватна.
Якось пополудні мені щастить поцілити стрілою з вершка фортечного кам’яного муру в груди Мейссоньє. Він падає. Я висуваю голову з бійниці й,
погрожуючи кулаком, вигукую лунким голосом: “Смерть тобі католицька падлюко!”
Цей жахливий крик приголомшує супротивників, вони забувають прикриватися, й
наші стріли пронизують їх наскрізь.
Я виходжу з-за муру й кваплю своїх лейтенантів Колена та Жірб, щоб вони добили
Дюмона й Конду, а сам прикладаю шаблю до горла Мейссоньє.
Щодо здорованя Пейссу, спершу відрубую йому ті частини тіла, якими він
пишається, потім встромлюю шаблю в груди, штрикаю нею й “холодно” запитую, чи
це йому приємно. Я завжди залишаю дебелого Пейссу наостанок, бо він чудово
хрипить.
Цей теплий день скінчився. Ми збираємося за столом у барлозі головної башти,
викурюємо по останній цигарці й жуємо жуйку, щоб приховати цигарковий запах.
І тут з того, як Мейссоньє ворушить щелепою, я здогадуюся, що він чимсь
невдоволений. Під його чолом, яке увінчане волоссям, підстриженим бобриком,
близько посаджені сірі очі безперестанку кліпають.
- Ну ж бо, Мейссоньє, - кажу я щиро, - що з тобою? Ти розгнівався?
Його повіки заблимали ще більше. Він вагається кинути мені докір, бо завжди це
обертається проти нього. Однак на його вузький череп натискують з усіх боків, і
він змушений заговорити.
- Я хочу сказати, - нарешті запально мовить він, - що ти не мав би називати
мене католицькою падлюкою!
Дюмон і Конда промимрили щось, погоджуючись з ним, Колен і Жіро з прихильності
до мене мовчать, але в такий спосіб, що я не можу не завважити цього. Лише
Пейссу, на круглому обличчі з гарним розрізом очей якого з’являється широка посмішка, залишається байдужий.
- Як? - кажу я зухвало. - Але ж це гра! В грі я - протестант; звісно ж, не
стану говорити щось добре про католика, який має намір мене вбити.
- У грі не все пробачається, - рішуче мовить Мейссоньє. - Й гра має межу.
Наприклад, ти вдаєш, що відрізаєш Пейссу окремі частини тіла, однак насправді
цього не робиш.
Посмішка на обличчі Пейссу ще більше розпливається.
- До того ж ми ніколи не домовлялися ображати один одного, - каже Мейссоньє,
втупивши очі в стіл.
- І особливо в релігії, - докидає Дюмон,
Я зиркаю на Дюмона. Цей також надто вразливий, я його знаю.
- Я тебе не образив, - кажу енергійно, щоб його розлучити з Мейссоньє. - Я
розмовляв з Мейссоньє.
- Це одне й те ж, - мовить Дюмон, - бо я католик.
Я вигукую:
- Але ж я також католик!
- Справді, - перебиває Мейссоньє, - ти не мав би говорити погане про свою
релігію.
Здоровань Пейссу зверхньо починає говорити, що “все те казки, бо й католицизм,
і протестантство одне й те ж”.
З усіх боків його негайно грубо обірвали. Характерна риса для цього Пейссу -
фізична сила й грубість! Хай він на цьому зупиниться! Хай не втручається в
релігію!
- Ти ж навіть не знаєш десяти заповідей, - мовить з презирством Мейссоньє.
- А якщо я їх знаю, - озивається здоровань Пейссу.
Він підводиться й мовби за катехізисом починає натхненно декламувати, але
раптом зупиняється вже після четвертої заповіді. Його взяли на кпини, й він,
осоромившись, сів.
Пригода з Пейссу дала мені змогу поміркувати.
- Гаразд, - кажу я з виглядом наївної дитини. - Припустимо, що я помилився.
Передусім я, коли помиляюся, не чиню, як дехто, а тут же визнаю, що помилився.
Що ж, ось я помилився, ти задоволений?
- Замало сказати, що ти помилився, - бурчить Мейссоньє, наче збирається
сваритися.
- Отже, - кажу я обурено, - ти думаєш, що все ж таки я зараз стану плазувати
перед тобою, бо назвав тебе падлюкою?
- Мені наплювати на те, що ти мене називаєш падлюкою, - мовить Мейссонье, - я
ситий по горло твоїми образами. Але ж ти сказав: “Католицька падлюка”.
- Справді, - кажу я, - не тебе я образив, а релігію. - Еге ж, - озивається
Дюмон.
Я глипаю на нього. Мейссонье щойно втратив свого найкращого союзника.
- Ну-ну, от і маєш, - раптом подає голос маленький Колен, обертаючись до
Мейссонье. - Адже Конт визнав свої помилки, що ще тобі треба?