Та ось доля немов посміхнулася злощасній Грузії. Як після грози, грому і буремних потоків зливи виблискує сонце і своїми променями дарує надію на відродження, так і для розореної і знедоленої Східної Грузії з’явилася втіха: то був уславлений герой — «Маленький кахетинець» — цар Іраклій. Його меч нещадно карав турків і персів, лезгин і кизилбашів, які нападали на Грузію. Іраклій не тільки вигнав ворогів зі свого царства, але й змусив їх тремтіти навіть у власних володіннях.
1752 року цар Іраклій з півторатисячним загоном завдав поразки поблизу Єревана претендентові на перський престол Азат-хану, під орудою якого було вдесятеро більше військо, озброєне гарматами. Ця перемога покрила його меч і його армію новою славою. Він показав усій Азії, що розорена Шах-Аббасом[21] і приречена на загибель Грузія відродилася, зміцніла і буде жити.
Водночас, здавалося, доля всміхнулася і Західній Грузії. Тоді ж, коли цар Іраклій здобув блискучу перемогу над Азат-ханом, в Імереті зайняв престол цар Соломон Перший, який прославився добрими ділами та милосердям. Він поріднився з правителем Самегрело Отією Дадіані і підпорядкував собі непокірних і зухвалих князів. Одних він покарав, інших вигнав, а декого обласкав. Найсуворішим наказом він заборонив работоргівлю. Цар Соломон неодноразово завдавав дошкульних ударів османам, і хоча не з усіх фортець йому вдалося вигнати їх, однак він сильно обмежив їх свавілля і зумів сильно похитнути їхнє панування. Цар Соломон підняв бойовий дух імеретин, оживив край і поклав початок його відродженню.
Хто міг більше, ніж отець Маркоз, радіти поверненню до мирного життя? Як тільки покотилася слава про подвиги царя Іраклія, священик відчув себе на сьомому небі. Він денно і нощно благав Бога про благоденство царя і перемогу його зброї. Коли ж в Імереті зійшов на престол цар Соломон, священик Маркоз Дабадзе, охоплений радістю, надіслав листа новому володареві. Отець Маркоз привітав Соломона з воцарінням, описав йому тяжке становище Імереті і висловив надію на те, що Іраклій і Соломон пліч-о-пліч захистять країну зі сходу і заходу і допоможуть їй відродити втрачену гідність і колишню славу.
Цар Соломон і раніше чув про священика Дабадзе і був дуже втішений його листом, тим більше, що духовенство того часу не відрізнялося ні розумом, ні високою моральністю. Якщо навіть первосвященики брали участь у постачанні невільників на стамбульські ринки, а вже про нижче духовенство годі й говорити!
Цар наказав послати священику Маркозу Дабадзе лист подяки, підбадьорити його, пообіцяти заступництво та нагородити підрясником з добротного сукна й чобітьми на теплій підкладці.
Лист царя надихнув і обрадував Маркоза, який бачив у Соломонові захисника пригноблених. Та царське благовоління обурило недругів священика — князів і їх поплічників, які займалися купівлею і продажем невільників. Вони перейнялися ще більшою ненавистю і заздрістю до отця Маркоза, однак змушені були вдавати, що зважають на волю священика, який перебуває під високим покровительством, вимушено ставилися до нього шанобливо, були з ним ласкаві і навіть вдавали, що поділяють його погляди. Та Маркоз добре розбирався в істинних почуттях людей і твердо тримався обраного шляху. Нічиї вихваляння не дурманили йому голову, а ворожнеча і загрози не лякали його.
— Маріка! — покликав Маркоз дружину.
— Чого тобі?
— Ти чимось зайнята?
— Та хіба я сиджу коли-небудь без діла?! Чешу шерсть. Хіба ти не бачиш — твої пачічі[22] порвалися?
Отець Маркоз подивився на свої пачічі; справді, вони були в дірках, але він досі не звертав на це уваги. Поглинутому справами священику було не до цього.
— Дякую, Маріко. Ти вчасно подумала про це, — із задоволенням відповів священик. — Отже, до Успіння Богородиці у мене будуть нові пачічі! А де Лерцаміса?
— Пішла по воду.
— Дуже добре! Знаєш, про що я хотів тебе попросити? Знайди мені ефуті[23]. Хочу дізнатися, коли буде молодий місяць, — треба починати щеплення живців до плодових дерев.
23
Ефуті — старовинна грузинська книга, що містила астрономічні і метеорологічні відомості.