— Тобі, звичайно, легко відмовитися, проживеш і так, по милості пророка. А ось нам що робити? — бідкався Ібрагім.
— Ех, де вони, добрі старі часи?! — з сумом сказав Зайдол. — Якби ще хоч зо два таких, як згадує ефенді! Цим би я задовольнився. Розгнівався на нас аллах — і відразу все пішло прахом!
— І справді, хто в цьому винен, правовірні? — запитав, відкинувшись на подушку, сивий осман з жовтими зубами. — Чому так захиріла торгівля? Ще минулого року стільки привозили невільників, що ними був переповнений стамбульський ринок. Ніби назло мені все змінилося: як тільки я поїхав купувати полонених, товар відразу подорожчав.
— Якби не було іншої причини, з цим би ми легко впоралися. Сумно те, що справжню причину усунути не так-то й просто! — скрушно додав Алі-Юсуп.
— Це імеретинський цар Соломон заважає нашим справам. Він для нас гірший чуми, цей гяур[31], — бурчав Зайдол.
— Аллах, аллах, — кивали головами османи, — скороти невірного дні!
— Потійський паша при одній згадці про Соломона то блідне, то червоніє. Тільки двома-трьома фортецями володіють зараз правовірні в Гюрджістані.
— Позаторік цей шибеник Соломон зганьбив наше воїнство, завдав нам жорстокої поразки. Після цього і подорожчали полонені, — гірко зауважив Алі-Юсуп.
— Ой-ой-ой! — бідкалися османи.
— А який шайтан поплутав цього Дадіані — одішського володаря? Адже він був нашим другом: не тільки не заважав нам купувати невільників, але навіть нерідко допомогав! — втрутився в розмову рябий осман.
— Цей проклятий став тепер союзником Соломона, і все, що той йому накаже...
— Не союзником, а покірним рабом, — перервав рябого Алі-ефенді. — Тепер цар Соломон володіє всім Західним Гюрджістаном. І поки його не розіб’ють, погані будуть наші справи!
— Горе нам, горе! Аллах, аллах! — скрушно кивали головами османи.
— Ні, стривайте! Хочете знати правду? Тут є й інша причина. Тил проклятого царя Соломона зміцнений Східним Гюрджістаном. Там зараз панує Іраклій. А він розгромив загони лезгин і кизилбашів, обклав даниною Гянджу й Єреван і зовсім заборонив работоргівлю. Якщо так буде продовжуватися, він — борони аллах! — не посоромиться виступити і проти самого падишаха!
— Аллах не допустить цього, аллах не допустить! — галасували османи.
— Немає нічого дивного, що тепер ми привозимо менше невільників! Та подякуємо аллахові і за те, що маємо! — мовив осман з жовтими зубами.
— Хай благословить захисник правовірних тих небагатьох князів, які, незважаючи на небезпеку, все ще примудряються торгувати з нами. Виявляється, цей гяур Соломон хапає і засліплює кожного, кого запідозрить у торгівлі невільниками. Однак ці молодці все ж ризикують собою і доставляють зрідка полонених потійському паші, а той уже перепродає їх нам, — пояснив рябий.
— Хай благословить цих князів аллах! Хай благословить аллах! Незрозуміло тільки, чому вони не хочуть стати правовірними? — дивувався осман з жовтими зубами.
— Е-ех! Хай продовжить аллах дні потійському паші, хоча він і бере за невільників неабияк дорого! Тепер і в Стамбулі нам доведеться просити дорожче за товар. Якщо ми будемо поступатися полоненими задарма, який сенс торгувати? Це все одно, що дресирувати віслюка! — зауважив Ібрагім.
— Будь що буде, правовірні, — втішав усіх Алі-Юсуп. — Великий пророк не забуде нас, стануться великі зміни, і знову повернуться старі добрі часи. На наше щастя, гюрджі зовсім не любителі дотримуватися порядку і не особливо дружні. Ось уже сорок років, як я займаюся торгівлею невільниками, і одне вражає мене, клянусь аллахом! Подумайте, скільки полонених ми вивезли з Гюрджістана, скільки чоловіків загинуло в міжусобних війнах, скільки полягло в боях... — і все ще не перевелися прокляті гюрджі!
— Хіба можна остаточно знищити гяурів? Вони розмножуються, як бур’яни, — зауважив осман з жовтими зубами.
— Що ти верзеш?! Аллах все розуміє краще за нас, — відповів Ібрагім. — Якщо гяури будуть знищені, у кого ми станемо купувати рабів?
— Пам’ятайте, правовірні: доручіть ваші справи пророку, і він вигідно спрямує їх, — сказав Алі-Юсуп. — Я ж свої справи давно доручив йому...
— Воістину, воістину! — підтвердили всі.
— Тепер я хочу подрімати трохи. Вночі мені погано спалося. Алмасхан, — звернувся він до одного зі співрозмовників, — як брата, прошу тебе, йди подивися, як там невільники? Нагодуй хлопчика, подарованого мені пашею. Боюся, що знесилиться він зовсім. Все плаче, клятий! Якби він заспокоївся, то поправився б, погарнішав, і я зумів би його вигідно продати. Я не сумніваюсь, що його охоче придбають єгипетські мамелюки. Це м’язистий, міцний і в той же час жвавий і спритний хлопчисько. Очі у нього виблискують, як у сокола. Паша розповів мені, що хлопчик ледь не втік з фортеці.