Гусейн-ага задумався.
— Гаразд, гаразд, — прошепотів він. — Ех, Махмуд, Махмуд! Хіба не соромно плакати такому великому хлопчикові?
Ага засунув руку в кишеню халата, дістав звідти жменю родзинок і почав пригощати хлопчика.
Хвича простягнув до нього обидві руки і, отримавши ласощі, частину частування сховав, а решту заходився їсти.
Гусейн-ага уважно оглянув хлопчика: обмацав м’язи, змусив відкрити рота, перевірив зуби. По обличчі аги ковзнула задоволена усмішка.
— Він гарної статури! Буде відмінним мамелюком! — зауважив Алі-ефенді.
Гусейн-ага лукаво подивився на Хвичу і прикусив губу.
— Привіз спеціально для Селек-ефенді! Він, напевне, ось-ось підійде! — розважливо додав ефенді Алі.
Гусейн-ага глянув на дитину, немов промовляючи до неї: «Ти ж розумієш, синку, ми обидва так насобачилися в торгівлі, що нам один одного не обдурити».
— Гаразд, гаразд, ефенді! — відповів Гусейн-ага і після деяких роздумів звернувся до хлопчика: — Ну, малюк, а боротися ти вмієш?
Хвича не зрозумів питання. Оточуючі розтлумачили йому, в чому справа, і він ствердно кивнув головою.
— Дуже добре! Так давай, ефенді, змусимо його з ким-небудь поборотися.
— Будь ласка, — відповів Алі, — але з ким? З невільником?
— Ні, ні! Краще з місцевим... Ну, бігом! Приведіть якогось хлопця! — крикнув ага.
Наглядачі розбіглися в різні боки і незабаром привели хлопчика-османа тринадцяти-чотирнадцяти років.
— Цей не підходить, — несхвально заявив ефенді Алі, — він старший.
— Махмуде, будеш боротися з ним? — запитав Гусейн-ага.
Хвича посміхнувся і знову кивнув головою. Це була чи не перша посмішка після злощасної ночі повторного викрадення.
— Якщо подолаєш його, тобі буде подарунок! — підбадьорив ага дитину, дістаючи з кишені срібну монету.
Хоча хлопчик-осман виявився зростом не вищим за Хвичу, він виглядав значно старшим за нього і був набагато міцнішим.
Підліток подивився на маленького бранця і насупився, а Хвича не відводив від нього свій соколиний погляд.
— Ну... змусимо боротися? — пожвавішав старий ага.
— Сили нерівні, Гусейне-аго! — вагався Алі-Юсуп. — Як малюкові, ослаблому в дорозі, змагатися з цим здорованем?
— Хлопчик не був проти. Мабуть, він упевнений у собі. Вирішуй! — наполягав Гусейн-ага.
Ефенді Алі неохоче погодився.
Суротивники зійшлися. Осман схопив Хвичу і на мить відірвав його від землі. Всім здавалося, що осман ось-ось кине дитину додолу й понiвечить.
— Я ж сказав, що боротьба нерівна, — розсердився ефенді Алі.
Як очікували глядачі, Хвича тільки трохи похитнувся, але не впав, а втримався на ногах. Осман не встиг отямитися, як Хвича кинувся на нього, обхопив руками, зробив підніжку і повалив.
Піднявся регіт. Ефенді Алі засяяв.
— Гаразд! Гаразд! — зі звичною повільністю вимовив Гусейн-ага і простягнув хлопчикові монету.
— Ну, а тепер як? — звернувся ага до Алі-Юсупа.
Ефенді Алі здвигнув плечима і пожував губами, ніби кажучи:
«Бачиш, який? Навіщо нам хитрувати? Обидва ми — одного поля ягоди. Все одно нічого в тебе не вийде, і нічого замилювати мені очі».
— Я ж доповів тобі, ага, які нині часи. Ціни на товар з дня на день ростуть. А Селек-ефенді...
— Годі розповідати казки, не гніви аллаха! — перебив його Гусейн-ага. — Ти купець — твій товар, я покупець — мої гроші! Кажи свою ціну!
— Ось остання ціна, — і Алі показав йому руку з розчепіреними пальцями.
— Аллах! Аллах! Та що з тобою, ефенді? — здивувався ага. — За такі гроші я куплю цілий десяток!
— Кращого, вір, не знайдеш!
«Що зі мною? Навіщо я затіяв цю дурну боротьбу? — думав Гусейн-ага. — Та врешті-решт від неї є й користь: переконався, який товар. Ну, а сто-двісті курушів... чорт з ними!» — заспокоював себе ага.
— Ефенді Алі! — звернувся він до работоргівця і показав розчепіреними пальцями пропоновану суму.
— Ні, не згоден! Я чимало заплатив і власнику корабля! — заперечив Алі-Юсуп.
— Хіба ти віз тільки його одного?
— У всякому разі...
— А все ж таки?
— Я не поступлюся ні на куруш.
— Ну, ось ще! — обурився покупець.
— Май совість, Гусейне-аго! Що ти пропонуєш! Сам поміркуй: тільки шматок парчі, піднесений потійському паші, коштував мені принаймні п’ятдесят золотих!
Гусейн-ага знову оглянув дитину, змусив пройтися по площі, побігати і пострибати.
— Гарний, гарний! З нього вийде справжній мамелюк! — вирішив купець, стукнувши ціпком по землі. Потім Гусейн-ага відкликав в сторону Алі-Юсупа, дав йому гаманець з золотом і забрав Хвичу. Хлопчик з радістю пішов за ним.