ХІІІ
Алі-бей, прославлений воєначальник мамелюків, покурюючи кальян, сидів у позолоченому паланкіні, прикрашеному бірюзою і рубінами. Він був занурений у глибокі роздуми. По правді кажучи, як перед Богом, йому справді було чим перейматися: адже він був тепер правителем усього Єгипту. Алі-бей підкорив собі інших беїв, які керували різними частинами країни, і, користуючись підтримкою єгипетського паші — ставленика султана, оголосив себе незалежним, унаслідок чого влада султана і єгипетського паші звелася до нуля. Та ні той, ні інший не наважувалися що-небудь зробити, бо сила була в руках мамелюків, а сила може зорати і гору!
Число мамелюків у ті роки досягло десяти-дванадцяти тисяч осіб. Вони були розсіяні по всьому Єгипту. Мамелюки командували полками і займали високі цивільні посади; одним словом, вони були необмеженими господарями країни.
Слово «мамелюк» арабською означає «невільник». У тринадцятому столітті єгипетський султан Малек-Салех купив у монголів кілька тисяч полонених — туранців і кавказців і так посилив ними свою гвардію, що вона стала небезпечною навіть для нього самого. Коли 1250 року єгипетський султан Туран-шах уклав без згоди мамелюків мир з ватажком хрестоносців Людовиком IX, обурені мамелюки вбили Туран-Шаха, обрали з-поміж своїх Ейбека і проголосили його султаном. Звідтоді почалося панування мамелюків в Єгипті. Хоча 1517 року турецький султан Селім I підкорив Єгипет і посадив там свого пашу, проте правителями провінцій він змушений був призначити двадцять чотирьох беїв, обраних мамелюками; і незабаром ті стали розпоряджатися всією країною. Очолювані Алі-беєм мамелюки оголосили себе повністю незалежними і відділилися від Туреччини. Вони стали настільки сильними, що не рахувалися майже ні з ким.
Для поповнення своїх лав мамелюки охоче купували молодих, міцних юнаків, належним чином виховували їх і загартовували, як майбутніх воїнів. Перевагу вони віддавали кавказцям.
Увійшов придворний і низько вклонився Алі-бею.
— Повелителю, — шанобливо доповів придворний, — до вас завітав купець.
Алі-бей вийняв з рота чубук.
— Гусейн-ага? Клич його швидше, — наказав Алі-бей, — він, мабуть, зі Стамбула. Цікаво, з якими новинами? — Алі-бей посміхнувся.
Тільки-но він відсунув кальян, як з’явився Гусейн-ага.
— Салям алейкум, великий повелителю! — привітався купець, шанобливо вклонившись, і торкнувся рукою спочатку грудей, а потім чола.
— О-о! Радий тебе бачити, Гусейне, мій старий друже. Останнім часом твої відвідини стали вельми нечастими, хоча вони для нас завжди бажані. Сюди, дорогий ага, влаштовуйся тут, — продовжував Алі-бей, вказавши на парчову подушку, що лежала на килимі.
Гусейн-ага сів.
— Ну, що? Ти був у Стамбулі?
— Тільки-но прибув звідти, повелителю!
Алі-бей злегка насупився.
— Які новини, мій Гусейне? Як зволить себе почувати падишах? Він дуже злий на мене?
Гусейн похитав головою і посміхнувся.
— Хіба дивно, що він не дуже до тебе прихильний? Приховувати тут нічого: весь світ від краю до краю знає про це.
— Як же нам бути, ага, що робити? — статечно продовжував Алі-бей. — Як кажуть, час бере своє. Ми всі — тимчасові гості на землі. Я думаю так: або ми повинні жити, як личить, або зовсім не жити! Якщо ми справді пани і господарі Єгипту, то нам не потрібні няньки і дядьки. Дяка аллаху, ми в зрілому віці! Якщо ж влада належить падишаху і його паші, нехай вони самі і розпоряджаються. Для чого тоді мамелюки? Ти добре знаєш, Гусейне, що у мамелюків немає потреби підлещуватися перед ким-небудь або лестити кому-небудь. Вірний друг мамелюка — його гостра шабля, з якою він ніколи не розлучається. Справжній мамелюк тільки той, хто віддає аллаху душу, тримаючи в руці шаблю, покриту кров’ю ворога. Тому нам не личить принижуватися перед будь-ким, навіть перед падишахом. Поки ми живемо — живі, а прийде смерть — умрем. Мені вже чимало років, і я з п’ятнадцятирічного віку весь час у боях. Варто мені почути бойову трубу, і старе моє серце починає битися сильніше, я знову знаходжу сили і бадьорість. Мені знову хочеться сісти на коня і, оголивши шаблю, разом із моїми братами, безстрашними мамелюками, кинутися в бій, а якщо потрібно, — і віддати аллаху душу, — все натхненніше продовжував Алі-бей. — Ну, друже, як йде торгівля, як з’їздив? — запитав він.
— Все гаразд, повелителю. Море перепливли благополучно. Та торгівля пішла на спад. Товару мало, повелителю. Майже немає невільників з Гюрджістану, — з сумом закінчив Гусейн-ага.