— К бісу твого пророка і твого аллаха!.. Де вони? Беззаконня — ось аллах усього земного, і насильство — його пророк! — закричав Махмуд-бей.
— Махмуде! — обурився тисяцький Ахмед. — Невже це правда? Ти відкинув іслам?.. Чи зрадив клятві мамелюків?
— До біса ваш іслам і вашу клятву!
— Махмуд?! Що тут відбувається? Чи не підкуплений він франками? Зрадник! — обурився тисяцький Ісмаїл.
— Цілком можливо! — погодилися мамелюки. — Загін його розбитий, а сам він живий і неушкоджений...
— Гяуре! Я розрахуюся з тобою! — заволав тисяцький Ахмед, схопившись за шаблю.
Махмуд-бей немов тільки цього і чекав.
— Спробуй! — з гіркою усмішкою промовив він.
Ахмед не встиг вийняти з піхов шаблю, як Махмуд проткнув тисяцького своїм мечем.
— О, гяур! О, зрадник! — крикнули мамелюки і схопились за шаблі.
— Вай, нана! — пролунав гучний стогін, і смертельно поранений Махмуд-бей упав на труп венеціанця.
Гуркіт гармат і рушничні залпи поступово вщухали, і чулися тільки дріб барабанів і звуки труб.
Війська франків зібралися біля пірамід і святкували перемогу.
На полі битви серед незліченних тіл лежали хрест-навхрест два мерці. Один був у дорогому арабському вбранні, а інший — у зеленому мундирі венеціанського гвардійця.
Та Богу було відомо, що перший із них не був арабом, а другий — венеціанцем.
Обидва були синами нещасної Грузії.
1909