Наприклад, ДЯДЬ-ОСЯ і СЬОЖА. Здавалося б, ну що може бути між ними спільного? Практично нічого. Вони роками мешкали в одній комунальній квартирі, обмінюючись сухим «здрасьтє і до побачення». І лише HR-диспетчер РОМА відкрив їм очі, показавши, що насправді вони не можуть жити один без одного.
Дякуючи РОМІ, був створений потужний, досить прибутковий тандем.
Як я згадував раніше, ДЯДЬ-ОСЯ працював у бюро ритуальних послуг «Спи спокойно, товарищ», а СЬОЖА — у фотоательє «Черемшина». РОМА вніс у нудне життя обох оживляж: запропонував фотографувати похорони. Спочатку ніхто не вірив, що хтось може погодитись фіксувати на фотоплівку себе в жалобі й мерця в труні, та ще й зберігати ці фото в сімейному альбомі. Однак піар-агентство «ЦИФЕРБЛАТ» розробило концепцію, яку в потрібний момент (коли безутішні родичі покійника були на межі непритомності) впарювали.
Концепція полягала в тому, що життя людини, як і все в цьому світі, має свій початок, кульмінацію і кінець. А коли було винайдене мистецтво фотографування, люди чомусь стали фіксувати лише початок і кульмінацію життя, ігноруючи кінець, який є не менш важливим, а може, навіть важливішим моментом в історії особистості. «Крім того, — від себе додавав ДЯДЬ-ОСЯ, неначе виймаючи козир із рукава, — завдяки фото ви матимете можливість побачити те, що пройшло крізь вашу увагу, коли ви побивалися на похороні близької людини, наприклад, справжню суть людей, які вас оточують. Ви на власні очі побачите, хто дійсно сумував, а хто прийшов поїсти на поминках. А фотограф зафіксує все». Спрацьовувало.
Якщо навіть хтось і сумнівався, чи варто робити фото на похоронах, то авторитетне ДЯДЬ-ОСИНЕ «Так роблять усі» доконувало їх у момент, коли ще не встигали оговтатися. А якщо згодом люди й передумували, було вже пізно: гроші проплачені, а фотографії (досить макабричні, варто визнати) зберігалися в бюро ритуальних послуг. Тож найбільше, що могли втратити ДЯДЬ-ОСЯ і СЬОЖА, — це 300 кв. см площі для конвертика на поличці.
Я досі дивуюся, як РОМІ вдавалося виявляти свої дрібнобуржуазні нахили в епоху брежнєвського застою. Це був час дефіциту, коли все не куплялося, а діставалося, і РОМА був просто богом-здобувачем, хоча позаочі його називали спекулянтом і фарцовщиком. Ніхто не знав, де він працював, та й чи взагалі працював, зате на власні очі бачили, як до нього в квартиру якісь дивні особи вносили і виносили ящики з помаранчами, мандаринами і навіть бананами, доставляли в плетених авоськах палки дефіцитної сирокопченої і сиров’яленої ковбаси, рулони тканини, дуже подібної до джинсової, з якої СЬОЖА шив джинси, а РОМА з БАЛБЄСОМ виварювали їх на кухні і робили «варьонки». За незручності він пообіцяв «забабахати» для всієї комунальної квартири ульотний «Новий рік з крабами».
РОМА був настільки підприємливим, що ніхто навіть не звернув уваги, коли він став регулярно кудись відвозити і привозити ІРЕНУ. Ще якийсь ґешефт, — припускали всі. Однак через кілька місяців у Ірени з’явився м’ячик замість живота, який помічали всі, крім ІГАРЬОШІ.
ДОРАРОНОВНА, по-діловому обговорюючи цей м’ячик із ДЯДЬ-ОСЕЮ, сказала, що вона від першої хвилини, як тільки РОМА ввійшов у їхню квартиру, це передбачала. Річ у тім, що їхній синок ввалився тоді в своїй загранишній дублянці зі снігом на чорних кучерях, а в цей час із ванни вийшла ІРЕНА в рожевому загранишному халаті, пахнучи чимось солодким і загранишним.
«І шо?» — не зрозумів ДЯДЬ-ОСЯ, до чого це веде ДОРАРОНОВНА.
«Шо-шо? — обурилася та. — МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ! Між ними проскочив МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!»
Як показала історія, на відміну від ІГАРЬОШІ, РОМА на МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ не зупинився.
З ІГАРЬОШЕЮ РОМУ, з одного боку, пов’язувало найбільше (якщо ми маємо на увазі ІРЕНУ) і, разом із тим, найменше (якщо брати до уваги ґешефт). Однак навіть тут РОМА зробив законному чоловікові своєї коханки неоціненну послугу, звівши його з ДеВеО (дуже впливовою особою), щоправда, під час прийому в нашій комунальній квартирі сталася одна халепа. Однак про неї я розповім пізніше.
НОВИЙ 1979 РІК
На новий 1979 рік РОМА дійсно забабахав ульотне свято «з крабами». Ця подія обіймає в моїх спогадах невідповідно велику шухлядку, більше того, незважаючи на те, що ми святкували три доби (в той рік Київ замело, а стовпчик термометра піднявся до рекордної 30-градусної позначки), в моїй пам’яті той Новий рік має обсяг багатьох ґіґабайт.