Тоді милі дівчаточка починали мене жаліти, і в 50 % це було щиро. Після того вони втрачали надію вкорінитися в 80-метровій мансарді в центрі Києва з виглядом на Володимирський собор і вирішували не витрачати на мене свій дорогоцінний час.
Ні, я не був таким уже циніком. У ліжку я робив усе «по книжці», щоб дівчинка з приємністю згадувала своє перебування на богемній київській мансарді й ностальгійно розповідала онучці, як вона провела день або ніч з одним самотнім фотохудожником…
Крім того, кожна йшла від мене з фотороботою, яку я дарував зі словами: «Коли я помру, вона коштуватиме шалені гроші!»
Дівчатка, як правило, вірили, бо зазвичай не слідкували за рейтингами сучасних фотохудожників.
Щоразу після інтиму чи то з тіточкою, чи то з дівчинкою я приймав вольове рішення штучно не продовжувати відведений мені термін фізичних любовних утіх, адже я вже не сприймав жінок як об’єкти задоволення.
Я думав: оце найкращий час, щоб стати феміністом. Я вже не бачу в жінках привабливості, таємничості, ніжності, не відчуваю до них сексуального потягу, не приглядаюся до них, не роздивляюся їх, не чіпляюся до них, не фліртую з ними — тобто не займаюся тим, що трактується феміністками як сексистська поведінка, а просто тупо сприймаю їх, як подібних до себе істот.
Отож, перебуваючи в стані, який можна охарактеризувати, як «середній рід», я несподівано зустрів ЇЇ — ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ. Це сталося в Оперному театрі. Навіть не розумію, як мене туди занесло. Ага, я запросив одну мадемуазельку в театр, а вона не прийшла. Навіщо ж пропадати двом квиткам, якщо можна використати хоч один?
Я сидів у ложі бельетаж, а ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ — «піді мною» в партері. Видно було, що, на відміну від мене, вона прийшла сюди не випадково. Вона ходить сюди регулярно. І не дивно. Вона з дитинства була меломанкою. Якщо не грала на фортепіано, то крутила платівки, вправляючись в оперному співі. От і зараз ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ уважно слухала музику, подібно до того, як коректор вичитує текст, і реагувала на фальшиві нотки, морщачи свого носика.
По обидва боки від неї сиділо двоє чоловіків. Один — старший, лисуватий, із черевцем. Військовий у відставці? Другий — моложавий, із довгим, ретельно укладеним волоссям. Митець? ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ час від часу нахилялася то до одного, то до іншого з коментарями з приводу вистави. Колишній військовий відверто позіхав. Митець виявляв щирий інтерес до того, що відбувалося на сцені. І тому до нього ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ зверталася частіше.
Я не міг зрозуміти, «ху із ху» в цій трійці. Колишній військовий видавався значно старшим за ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, і він якось краще пасував на роль її законного чоловіка. Хто ж тоді митець? Він був замолодим, щоб вважатися її чоловіком, і застарим, щоб вважатися її сином. Може, брат? Здається, у ІРЕНИ й РОМИ народився хлопчик.
В антракті я вискочив, щоб піймати їх. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, як і колись, носила окуляри з товстими скельцями, однак тепер — у дуже модній оправі. Вона мене не впізнала. А може, просто не намагалася впізнати. Вона взагалі людей не роздивлялась. Їй було абсолютно пофіг. Вона проходжувалася з обома чоловіками під ручку, і ця ПТІЦА-ТРОЙКА лавірувала серед натовпу меломанів і псевдомеломанів у досить вузькому, як для них, фойє, навіть не намагаючись перетворитися на «птіцу-двойку з додатком».
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, як і колись, була повненькою, однак, здається, не більше, ніж у юності. Тож для її віку це було нормально. Її повнота була не відразливою, а апетитною. Це я оцінив як фотохудожник. Маючи далеко не французьку фігуру, вона була все-таки НЕ тьоткою.
У першому антракті я ПТІЦУ-ТРОЙКУ не зачепив. Усю другу дію я не міг сконцентруватися на виставі. Я продумував план вторгнення в життя ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ.
У другому антракті я їх знайшов у буфеті. Вони пили шампанське (в основному ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ) і заїдали бутербродами з червоною рибою. Я причалив до їхнього столика.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ відразу ж мене впізнала.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ мені зраділа. І це було щиро.
Решта двоє з ПТІЦИ-ТРОЙКИ не виявляли ознак ревнощів.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ їх представила. Колишній військовий і справді колись був військовим, ПОЛКОВНИК у відставці.
— Пьотр, — представився він.
Митець виявився також митцем, а саме ВІОЛОНЧЕЛІСТОМ.
— Сашко, — представився він.
Як з’ясувалося, це двоє її чоловіків. Другий і третій. Не колишній і нинішній, а другий і третій. Перший, за кого вона вийшла заміж, був БАЛБЄС. Ось він був колишній.
— Ми живемо разом, — сказала ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ таким тоном, неначе жити з двома чоловіками одночасно — це була найзвичайнісінька річ.