ВІОЛОНЧЕЛІСТ любив готувати їсти. І був акуратистом.
Крім того, ВІОЛОНЧЕЛІСТ прив’язався до їхніх дочок. Він узагалі любив дітей. Наприклад, синочок КОЛОРАТУРНОГО СОПРАНО обожнював вітчима, тож проводив у квартирі ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ більше часу, ніж у своєї мами. ВІОЛОНЧЕЛІСТ підготував старшу доньку ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ до іспитів у музичну академію, щоправда, вона туди не пішла і на зло всім стала аудитором. Молодшій доньці ВІОЛОНЧЕЛІСТ купував ліцензійні диски з її улюбленою музикою, а свого пасинка вчив грати на піаніно.
Так він і прижився. ВІОЛОНЧЕЛІСТ-приживалка.
Пізніше він оформив офіційне розлучення з КОЛОРАТУРНИМ СОПРАНО і отримав свою частку нерухомості, завдяки якій ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ і ПОЛКОВНИК «апгрейдили» свої житлові умови. А щоб це здійснити, спершу потрібно було ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ розлучитися з ПОЛКОВНИКОМ і взяти шлюб із ВІОЛОНЧЕЛІСТОМ.
І вони, й оком не моргнувши, це зробили. Неначе це було найзвичайнісінькою річчю у світі.
Ставлення ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ до життя вражало. Її абсолютно не обходила громадська думка. Вона жила, як їй було комфортно.
Я не розповідав про своє життя. Воно видавалось нудним, нікчемним і розхристаним. Тому я лише слухав.
Відкоркував другу пляшку — мою.
Сир закінчився. Я сказав, що вибіжу в супермаркет за закускою. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ кивнула.
Коли я прибіг назад, вона спала на моєму диванчику, закутавшись у плед.
Я чекав, коли вона прокинеться.
Почав роздивлятися її впритул і побачив, що вона все-таки постаріла. Однак постаріла красиво. Це велике мистецтво — старіти красиво.
Ми постаріли разом. І в цьому була гармонія.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ прокинулась і сказала, що давно так солодко не спала. Її задовбала комунальна квартира, яку вона сама собі й створила. У неї немає кутка, в який вона могла б забитися і побути наодинці.
Я сказав, що вона може приходити до мене на мою мансарду в будь-яку пору дня і ночі й спати на цьому диванчику. «І можеш бути впевненою: тут ти будеш абсолютно одна».
Фраза «І можеш бути впевненою: тут ти будеш абсолютно одна» визначила увесь хід наших подальших стосунків.
Почалося з того, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ приходила до мене просто поспати. Я в цей час ішов на прогулянку. Спершу вона спала в одязі на диванчику, а потім зрозуміла, що у ліжку зручніше. Але для цього їй потрібно було роздягатися. Вона принесла піжаму. З цієї смугастої жовто-фіолетової піжами почалася окупація ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ моєї мансарди.
Вона приходила спати або під час «сієсти» — обідньої перерви в будень, або ж у вихідні, набрехавши своїм, що йде на «діжурний» концерт, щоб «написати для свого журналу рецуху».
Часом я повертався раніше і варив їй каву. Якщо це був будень, вона швидко її випивала і, навіть не подякувавши, бігла на роботу.
Якщо це був вихідний, вона дозволяла собі затриматися: просто сиділа на дивані, закутавшись у плед, і дивилася, як я працюю зі своїми фотками.
Я старався.
Була субота, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ нікуди не поспішала. Вона дивилася, як я працюю за монітором комп’ютера, «витягуючи фотографії», і розповідала про себе.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ «розміняла п’ятдесятку» і, подібно до інших розумних істот типу homo sapiens, стала думати, у чому сенс її життя. Роздуми переконували в тому, що життя її склалося. В принципі.
Вона тричі виходила заміж, узявши від кожного чоловіка все, що їй на той період було потрібно. Більше того, з двома останніми чоловіками живе в щасливій полігамномії.
Шлюб з одним із чоловіків був би для неї невдалим, а от шлюб «два в одному» став ідеальним.
Ну, наприклад, ПОЛКОВНИК. Якби вона тільки з одним ним жила, то постійно псувала б собі нерви, дратуючись від того, що він регулярно забуває вимикати за собою світло в ванні й поправляти ручку від унітазу, щоб не текла вода; що він залишає брудний посуд у тих кімнатах, де їсть; що він забуває виконати прості побутові прохання (перенеси прасувальну дошку, вимкни каструльку через півгодини), а до завдань середньої побутової складності взагалі не має елементарної кебети. І тоді вона, не дай Боже, принизилася б того, щоб у побутових сварках називати його «старим склеротиком» чи «руки зі сраки». А так за ПОЛКОВНИКОМ ходить по п’ятах ВІОЛОНЧЕЛІСТ, вимикає за ним світло, прибирає брудний посуд і ставить його у посудомийну машину, ще й протирає місце, де чашка залишила осоружний кружечок. Лєпота!
Чи жила б вона зі своїм ВІОЛОНЧЕЛІСТОМ, а той, як людина творча, як людина вільна, не піддається муштрі. Тому будь-які намагання диригента зробити йому зауваження той сприймає, як насильство і особисту образу, як результат, будучи унікальним віолончелістом, ніколи не буває першою віолончеллю в оркестрі. Через свій нестерпний характер він часто «хряскає дверима», а знайти роботу віолончелістові в Києві не так уже й легко, тому часто опиняється «на вільних хлібах», і це ще м’яко кажучи, бо насправді він опиняється «без хліба» взагалі. І це перетворилося б на муку для неї, ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, і вона, не дай Боже, принизилася б до того, щоб у запалі побутової сварки назвати його нікчемою. А так, ПОЛКОВНИК справно приносить щомісяця полковницьку пенсію, і кризи як такої в сім’ї не буває. Красота!