БЛОНДИНКА зажурилася, і мені стало її шкода. Живе зі своїм багатим «ізвєргом» і щастя-долі, як то кажуть, не знає.
Як же їй прозоро натякнути, що за нею ще обіцяна тисяча евро?
— Ну як, картини вписалися в дизайн? — делікатно нагадав я про себе.
БЛОНДИНКА неначе прокинулася зі сну.
— А? Да! Вписалися! Тільки ізвєрг сказав, що краще б я купила «ромашкі с макамі». Ага, ось твоя тисяча евро.
— Ну шо ж, насільно міл не будешь! — видала вона сентенцію. — Поїду одна в Валенсію!..
— Куди-куди? — стрепенувся я.
— Місто таке в Іспанії. Що, не знав?
— Знав… — пригнічено пробелькотів я.
Доля вирішила посміятися наді мною.
— І коли ти виїжджаєш?
— Де-то через місяць.
— А як надовго?
— На місяць-півтора…
Все сходиться.
— Що, заінтересувався? Я збиралася брати подружку, поїдеш зі мною вмісто подружки?
«Ні, це якась фантасмагорія. Вони — що? Зговорилися?»
— Я подумаю, — невпевнено сказав я. I зробив дурницю.
БЛОНДИНКА підбадьорилася, зашурхотіла своїми лимонними велосипедками.
— Шенген є?
— Є…
— Тоді вирішено! Ідемо! Ти мій богемчик! — вона здавила мої щоки і чмокнула мене в губи.
Я лежав на теплому даху сусіднього будинку і дивився в нічне небо.
Куди я вляпався? І як мені з цього виплутатися?
Зненацька, здалося мені, я побачив у небі НЛО.
Так, це було НЛО. Воно приземлилося поряд зі мною на даху, і звідти вийшла вагітна ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ в костюмі інопланетянина, такому самому, як був на ІРЕНІ на Новий 1979 рік.
«Йо-майо! — злякався я. — І коли це я, старий пердун, — встиг її запліднити?»
За ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ із НЛО вилізла БЛОНДИНКА, також вагітна, і також у костюмі інопланетянина.
«За що це мені? — подумав я. — Коли це я встиг її зашпінгалєтити? — згадався мені вислів ДЯДЬ-ОСІ. — Та ж ЖЛОБ зніме з мене скальп!»
Поки я витирав піт через те, що наробив невідомо що невідомо коли і невідомо як, з літаючого апарата виліз іще один клієнт.
Це був СЬОЖА. Він також був…
«Тьфу! Тьфу! Тьфу! Куди ніч — туди й сон!» — підскочив я з шезлонга, прокинувшись у холодному поту.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ була вкрай заклопотана перед подорожжю в Валенсію. Однак щодня знаходила хвилинку, щоб забігти до мене і поділитися своїми проблемами. Не буде ж вона говорити про це на роботі зі своїми квочками! А подруг у неї не було.
Судячи з усього, я чудово виконував роль подружки, тож недаремно БЛОНДИНКА запропонували мені цю роль.
Ми сиділи на даху сусіднього будинку і хрумкали чіпси з кетчупом.
Коли у великій матріархальній сім’ї стало відомо про подорож однієї її частини до сонячної Валенсії, друга її частина — в особі старшої доньки ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ — запротестувала. Вона заявила, що все життя була нелюбимою донькою і що от тепер, замість того, щоб взяти з собою її з синочком, її мамочка вибрала плюгавого старого хабарника (так вона називала ПОЛКОВНИКА). На це ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ зазначила, що плюгавий старий хабарник все життя її одягав і годував і навіть не пікнув, коли вона в його дім принесла байстря, з яким він не має жодної краплини кровної спорідненості. Старша донька образилася, забрала малого і поїхала в село до діда ІГАРЬОШИ і діда СЬОЖІ.
Тоді озвався старий плюгавий хабарник, тобто ПОЛКОВНИК, який запропонував узяти з собою молодшу (тобто його рідну) доньку, і що, мовляв, він готовий заплатити, він має у загашнику на такий випадок копійку. Тоді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ спитала: як це буде виглядати, що одну доньку ми візьмемо, а другу — ні?
Молодша донька підозріло радісно сприйняла новину про те, що всі валять з дому: одні — у Валенсію, а інші — у Васильківський район до ІГАРЬОШІ та СЬОЖІ, і що вона лишається ОДНА! Нарешті одна! ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, навчена досвідом ранньої вагітності старшої доньки, захвилювалася: а чи не зазіхає хтось на останні краплини її, тобто ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, свободи? Ще одного внука у своєму домі вона вже не витримає.
Словом, у сім’ї почалося з’ясовування стосунків щодо того, хто кого більше любить.
— І ніхто навіть не здогадується, що в даний момент часу я найбільше люблю тебе! — завершила свою промову ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ чи то серйозно, чи то жартома.
«Мене! Мене! Мене!» — затьохкало моє серце.
МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!
Я розгубився: як мені повестися в цій ситуації? Кинутися до неї з обіймами і поцілунками? Якось банально і гидко.
Відповісти їй своїм зізнанням у коханні?
А раптом вона пожартувала?
Виникла незграбна мовчанка, і щоб її розвіяти, я обережно взяв ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ за руку, вмокнув у кетчуп, що залишився, і намалював її пальцем у неї на лобі сердечко.