— Спить, — спокійно сказав я. І це була правда.
— Нє, ну це вже наглость! — розізлилася вона.
— Наглость — это то, что ты тут делаешь! — почулося з порогу. Це був голос ЖЛОБА.
Він підскочив до БЛОНДИНКИ і намагався схопити її за патли.
— Е-е-е! Обережніше! — хотів було захистити жінку я.
— А тебе сейчас яйца оторву! — загарчав він до мене.
— Борисе Петровичу, а що ви тут робите? — суворим тоном спитала ШЕРЛОК-ХОЛМС.
ЖЛОБ завмер на місці.
— Анно Володимирівно! — розплився у запобігливій посмішці ЖЛОБ. — Якими судьбами?..
Словом, врятувало ситуацію те, що ШЕРЛОК-ХОЛМС якраз здійснювала аудит у фірмі ЖЛОБА.
Я витяг із холодильника всі мої запаси алкоголю, і ми всі помирилися.
БЛОНДИНКА розповіла, яке чудо сталося з її пальмочкою ХАБІБІ після того, як ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ її полила і після того, як було придбано для неї АЛІ-БАБУ. І вечір, а точніше, ніч завершилася культпоходом у квартиру ЖЛОБА і БЛОНДИНКИ, спогадами про життя в радянській комунальній квартирі та колективними клятвами у вічній дружбі.
Результатом цих братань стало те, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ повідомила, що у Валенсію не їде; БЛОНДИНКА повідомила ЖЛОБУ, що зробила йому сюрприз: зняла на тиждень їм віллу у Валенсії; вони тут же вирішили, що беруть із собою прислугу НАДЬКУ-НАДЬКУ (хтось же повинен був їм на віллі готувати їсти), а поливати квіти довірили мені й ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ.
Тож лишилися ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ у Києві практично самі.
Нам нетерпілося розірвати зачароване коло інтимних невдач, і на одній з любовних нарад було вирішено придбати заповітну таблетку віагри. Цього вечора ми постановили також перед сексом не їсти і не пити. Алкоголь не поєднувався з чарівною таблеткою.
Ну що ж. Не їли. І не пили. Посідали на диван, як засватані, й втупили погляди в таблетку.
На голодний шлунок було не дуже весело.
ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ страшенно хотілося випити, однак вона із солідарності зі мною трималася. Ми поїли фруктиків, попили кока-колки, не відриваючи очей від таблетки.
Як я почувався, я знав точно: ну, невже не можна обійтися без таблетки? Я ж усе-таки не зовсім пропащий! І ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ люблю багато років. Тільки трохи соромлюсь. От якби не соромився, попросив би попрацювати її ручками чи губками. Але як вона на це відреагує? А раптом образиться? Ні, ризикувати не буду. Мені платонічний вимріяний роман дорожчий від сексу.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ глибоко зітхнула і засоромлено промовила, не відриваючи погляду від таблетки:
— Знаєш, мені якось незручно, що в тебе зі мною без таблетки не виходить… Може, я тобі ручками поможу чи чимось іще приємнішим?
Я від несподіванки мало не підскочив. І відчув, що від слів, які вона промовила, зашарівшись, мов калина над криницею, таблетка почала на мене діяти і без проковтування.
— Штори закрити? — спитав я: у київських умовах десь поблизу може виявитися любитель із біноклем.
— Угу! — сказала вона.
Підійшовши до вікна і намагаючись зробити все швидко, я все зіпсував, потягнувши фіранку надто сильно: зірвався карниз, який тримався на «чесному слові». Яскраві промені західного сонця освітили ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка вже встигла зняти джинси і стояла, розгублено тримаючи їх у руках, неначе не знаючи, що тепер з ними робити.
Я підсунув стіл і заліз на нього, заклинаючи карниз повисіти ще хоча б із двадцять хвилин, і він, на диво, погодився. Щоправда, дія непроковтнутої таблетки вже закінчилася. Я готовий був пожертвувати своєю репутацією і проковтнути таблетку, ризикнувши своїм не дуже міцним серцем, і тут, як на зло, згадав ДЯДЬ-ОСЮ, який як директор похоронного бюро вів негласний облік чоловіків, котрі померли на чужих жінках. З легкої руки ДЯДЬ-ОСІ, а я підозрюю, що копірайт ідеї належав ДОРАРОНОВНІ, це називалося «Смерть погибшего альпиниста». В колективі «Спи спокойно, товарищ» за цими смертями пильно стежили, оскільки всі похоронні церемонії в таких ситуаціях відбувалися, м’яко кажучи, нестандартно, нерідко траплялося глумлення над тілом померлого з боку вдови чи її родичів. У цих випадках потрібно було викликати міліцію, а це підмочувало поважне реноме бюро ритуальних послуг.
«Ото дурне лізе в голову!» — подумав я, і в цей момент почув, як за моєю спиною ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ пирснула від сміху.
— Ми подумали про одне й те саме? — спитав я її. — Про «Смерть погибшего альпиниста»?
Замість відповіді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ зареготала на повний голос:
— Пам’ятаєш ту історію з пачкою презервативів?
Так, цю історію не раз переповідав ДЯДЬ-ОСЯ за столом. У Радянському Союзі презервативи були в дефіциті, але друзі одного з «альпіністів» тихенько поклали йому в труну купку запобіжних засобів для користування «на тому світі». Це не пройшло повз пильний погляд і без того рознервованої вдови, і тут троє ґевалів — вдовиних братів — скрутили жартівників, зв’язали їм руки ззаду, натягнули на голови презервативи і примусили в такому вигляді йти за труною. Звичайно, співробітники ритуальної служби не могли допустити такого карнавалу і спробували утихомирити трьох богатирів, після чого самі здирали зі своїх голів презервативи.