ДЯДЬМІШ був для мене взірцем маскулінності — я міг годинами спостерігати за його комунікацією з маленькими клаптями вафельних рушників. Це було заворожуюче дійство. Це був улюблений художній фільм, який я міг дивитися безкінечно, знаючи достеменно, яким буде наступний кадр. Для кожного місця існував свій клапоть вафельного рушника. Аби не переплутати, він позначав їх вишитими власноруч цифрами.
Найкращим епізодом мого улюбленого художнього фільму був догляд за інтимними частинами тіла. ДЯДЬМІШ підходив до табурету з мідним тазом і спускав чорні труси. Притискався до табурету так, щоб труси були під бортиком і на них не потрапляли бризки води. ДЯДЬМІШ намилював обидві руки, і процес намилювання тривав довго, дуже довго, настільки довго, що можна було загіпнотизуватися; потім він ставав навшпиньки і спеціальним клаптиком вафельного рушника натирав до червоного кольору околиці інтимного місця, а потім, сполоскуючи вафельний клаптик, так само педантично відмивав густе волосся і приступав до «головного героя» цієї санітарно-гігієнічної процедури. Він звільняв його від крайньої плоті, однак не так, як зазвичай це роблять чоловіки, він його дивним чином розкривав, і це нагадувало мені знімання шкаралупи зі звареного накруто яйця. Ось він розлуплював шкаралупу, і тут ВОНО з’являлося — накруто зварене яйце синьо-червоного кольору; ДЯДЬМІШ мив його милом і змивав цівкою води з мідного ківшика. Ця процедура мене заворожувала. Миючись, я намагався робити те саме, однак у мене чомусь не виходило, як у ДЯДЬМІШ: було боляче і неприємно, і я відчував через це комплекс неповноцінності. При цьому я вперто вірив, що коли виросту, то навчуся цій чоловічій справі, — такою була моя заповітна мрія. Лежачи у своєму ліжечку після споглядання гігієнічних сеансів ДЯДЬМІШ, я мріяв, як митиму свого пісюнчика, який вилазитиме з-під шкаралупи, як зварене накруто яйце.
Через ці асоціації у мене виникали особисті проблеми. Я не міг їсти варені яйця: ну, не міг же я їсти ДЯДЬМІШИНЕ інтимне місце! Але сам процес розлуплювання яйця обожнював. Мені здавалося, що чим більше яєць я розлуплю, тим швидше навчуся обходитися зі своїм пісюнчиком, як ДЯДЬМІШ, і тим швидше він перетвориться на такий, як у ДЯДЬМІШ.
Свій зад ДЯДЬМІШ мив найостаннішим. Це єдине місце, яке він мив не в кімнаті. Він виносив таз у туалет, виливав воду, а тоді йшов туди з відповідним клаптиком, милом і пляшкою від молока й робив там свою процедуру.
Сексуальне життя ДЯДЬМІШ було таким самим методичним, чітким і правильним, як його особиста гігієна. ДЯДЬМІШ ламав усі стереотипи щодо найкращої для сексу частини доби. Якщо у більшості — це глупа ніч або ранній ранок, то у ДЯДЬМІШ це траплялося опівдні під час його вихідного, який випадав після нічного чергування, звичайно, за умови, якщо це була не субота і не неділя.
Оскільки мої батьки були геологами, то часто виїжджали в експедиції, натомість лишаючи мене з різними далекими родичами. Першою моєю нянькою була Маня. НЯНЯМАНЯ і стала ДЯДЬМІШИНОЮ любов’ю.
День ДЯДЬМІШИНОГО кохання починався з того, що він акуратно стукав кісточками трьох сухих пальців у двері нашої кімнати. НЯНЯМАНЯ підхоплювалася з дивану.
— Добрый день, Мария Порфировна!
Після цього йшло специфічне покашлювання.
— Не поможете ли мне… «поправить занавеску».
Замість фіранки міг бути інший привід, наприклад, «пришить пуговицу на китель» чи ще щось таке.
НЯНЯМАНЯ не поспішала відкривати двері ДЯДЬМІШ, а спершу кидалася до шифонєра, діставала звідти мою улюблену машинку і наказувала грізно: «Не підходь до дверей, бо будеш битий!»
Я не знав, що значить «бо будеш битий», це мене дуже лякало, і я дійсно дуже довго навіть не пробував наближатися до дверей, тим більше машинку виймали для мене у рідкісних випадках: на Новий рік, на день народження і коли я хворів.
Я грався з машинкою і чув, як із ДЯДЬМІШИНОЇ кімнати долинало його: «Так! Так! Так!» Попервах мені здавалося, що ДЯДЬМІШ вимовляє «Как!» — слова неначе видушувалися з його гортані, немов він какав. Пізніше я все-таки дослухався і зрозумів, що перша літера «Т», однак асоціації з важким каканням у мене не зникли.
І скоро моя улюблена машинка почала асоціюватися з цими ДЯДЬМІШИНИМИ «ТАКаннями». Машинка була металева, я відчиняв і зачиняв дверцята й повторював: «ТАК! ТАК! ТАК!», відчиняв багажник і казав: «ТАК, ТАК, ТАК».
Одного разу я захотів какати і, абсолютно забувши погрози НЯНІМАНІ, підхопився з місця до дверей, щоб повідомити, що я хочу каки. Страху в мене не було, навпаки, я почував дорослу відповідальність, адже за закакані штани мене насварять, а за вчасне повідомлення похвалять.