Поза школою батьки не випускали ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ у двір, на вулицю і взагалі не дозволяли гратися з дітьми. До неї через день приходила учителька музики, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ годинами вправлялася на фортеп’яно. Єдиною дозволеною «позакімнатною» розвагою було для ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ стояти на порозі своєї кімнати і споглядати за життям комунальної квартири, а влітку — стояти на балконі й споглядати за життям нашого двору.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ чатувала біля спільного телефону, що був на коридорі. Як тільки він дзвонив, вона миттю підбігала, брала трубку і запам’ятовувала всю інформацію, яку їй треба було передати сусідові, включно з номерами телефонів. До неї зверталися мешканці квартири за різноманітними послугами. Наприклад, щоб зняти показники з лічильника і вирахувати, скільки треба заплатити за електрику. Вона всі обрахунки робила усно. Часом хтось приходив із магазину з сумнівом, чи не обважили і чи не обрахували його. Тоді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ переважувала продукцію на маминих вагах і моментально видавала результат. Якщо хтось виходив із ванної і забував вимкнути світло, вона моментально підбігала і вимикала. Якщо через віконце кухні залазила БАБШУРИНА кішка, вона відчиняла їй двері до БАБШУРИНОЇ кімнати. Поза тим вона стояла на порозі своєї кімнати в клишоногій позі, з розпущеним густим кучерявим довгим волоссям, в окулярах із товстими скельцями і гойдалася, роблячи кокетливі півкола.
Це була просто заворожуюча для мене картина. Я прибігав зі школи, брав свого самоката і розганявся по довгому коридору нашої комунальної квартири, пролітаючи повз неї.
Мої героїчні трюки її тільки дратували, і вона незадоволено шморгала своїм кирпатим носиком, коли я мчав повз неї.
Одного разу мої самокатні трюки закінчилися «аварією». ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ стояла в рожевій трикотажній «заграничній» спідничці на резиночці та в жовтій футболочці. Вона кинулася до телефону, який задзвонив, саме тоді, коли я на повній швидкості мчав до вхідних дверей. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, що не відзначалася граціозністю, зашпорталася і потрапила під колеса мого транспортного засобу, наштрикнувшись животом на держак. Вона заверещала: «Ідіот, ти що, сліпий?» — і схопилася за живіт.
Потім інстинктивно задрала футболку і опустила гумку на спідничці, щоб подивитися на те місце, куди потрапила ручка від самоката. Місце забою була десь у районі апендициту, і вона, бажаючи роздивитися травму, опустила гумку занизько, і там я побачив чорне волоссячко.
Мене немов обпекло: волоссячко ще було ріденьке, однак рівненько майже математично розміщене на лобку акуратними рисочками.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ тоді вчилася у класі п’ятому, а я, відповідно, у третьому. Це надто ранній вік для хлопчика, щоб почувати збудження. Однак саме та смужка чорних рисочок на білому лобку асоціюється в мене з початком мого сексуального потягу.
Я й досі почуваю специфічне хвилювання, згадуючи ту смужку.
ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розплакалася і кинулася до кімнати. Її батьків не було вдома. І, здається, взагалі ми були одні в квартирі.
Вона все повторювала «Ідіот, ідіот малий!» і намагалася роздивитися в дзеркалі свою травму. Там і дійсно був синювато-червоний знак, вона відкрила майже весь лобок, незважаючи на мене, очевидно, вважаючи мене порожнім місцем, перед яким можна не соромитися.
І я отримав по голові її дерев’яним загранишним пенальчиком.
КАПТЬОРКА
У нашій квартирі була мікроскопічна кімнатка з маленьким віконцем майже під стелею, яка колись використовувалась чи то як гардеробна, чи то як кімнатка для прислуги. З легкої руки ЦИФЕРБЛАТІВ — ДОРАРОНОВНИ і ДЯДЬ-ОСІ її назвали КАПТЬОРКОЮ.
Ця квартира стояла на балансі в ЖЕКу, і тому там тимчасово жили співробітники ЖЕКу, періодично змінюючи один одного.
Сексуальне життя КАПТЬОРКИ було «достоянієм» всієї квартири, чому сприяли певні архітектурні особливості самої комірчини. Очевидно, в «панські часи» її двері виходили в саму кухню, щоб кухарка могла в будь-який момент приступити до справи або ж, якщо випала вільна хвилинка, перепочити, а не тинятися коридорами.
У часи перетворення «панського помешкання» на комуналку нові двері вибили до коридору, а старі заблокували, тільки не замурували, а закрили якоюсь фанерно-картонною стіною, практично без звукоізоляції.
— У ВАЛІКА знову баба, — казала БАБШУР, чистячи картоплю.