— ДОРАРОНОВНА, я нєрвичаю, потому шо КУНІЦИН со мной не живьот!
— Шо значить «не живьот?» — дивувалася ДОРАРОНОВНА. — По-моєму, очень даже живьот! Єго ботінкі каждий вечер об етом крічат на всю квартіру!
Знамениті КУНІЦИНСЬКІ черевики, які він знімав на вході, так смерділи на увесь коридор, що про перебування їхнього власника вдома ніхто не сумнівався.
— Не в том смисле, ДОРАРОНОВНА. Не в том…
І вона моргала одним оком, натякаючи на інтимну сферу.
— ДОРАРОНОВНА, — продовжувала вона. — Єслі ето всьо будет продолжаться, то скоро я стану клієнткой ДЯДІ-ОСІ! — завершувала вона свою промову, демонстративно складаючи хрестом руки на сухих грудях і закочуючи очі під лоба. (ДЯДЯ-ОСЯ працював у похоронному бюро. А коли ДОРАРОНОВНА переповідала це мешканцям квартири, то додавала: «Это было так правдоподобно! Только монеток на веках не хватало!»)
ЛІФТЬОРША КУНІЦИНА, стоячи на чорних сходах, ділилася своїми «переживаніями» так голосно, щоб про це чули всі мешканці квартири.
У цей час із кімнати вибігав неголений несвіжий ЛІФТЬОР КУНІЦИН у розідраній фіолетовій майці й верещав:
«Прастітутка! Мама твоя була прастітуткой, сестра твоя прастітутка, і ти прастітутка!»
З кімнати виходив ДЯДЬ-ОСЯ, подружньому плескав його по-плечу і заспокоював заколисуючим бархатистим голосом, натренованим на надгробних промовах:
— Молодой человек! Если у вас проблемы — спросите старого еврея дядю Осю, он вам поможет решить проблему!
— Каким образом, ДЯДЬ-ОСЬ, если у меня не стоит?
— Заходите ко мне на чайок, и я вам расскажу семнадцать с половиной способов справиться с «не стоит!»
Через тиждень Куніцин помився, поголився, вдягнув чисту сорочку, з пакетом під пахвою зайшов до ДЯДЬ-ОСІ.
Від ДЯДЬ-ОСІ він вийшов із великою морквиною.
— Не забудьте ее почистить, — услід гукнув ДЯДЬ-ОСЯ.
З цього дня ЛІФТЬОРША КУНІЦИНА вже не верещала: «Надо со мной жить! Надо со мной жить!», і всі в комунальній квартирі почали підозріло дивитися на моркву, яку кришила ДОРАРОНОВНА в цімес та про всяк випадок відмовлялися його їсти.
СЬОЖА
СЬОЖА, тобто Серьожа, був моїм сусідом. Він був моїм найкращим другом. СЬОЖА був і моїм першим учителем життя, в тому числі «освєдомітєлєм» з усіх питань інтимних стосунків чоловіка й жінки. Щоправда, заднім числом я зрозумів, що всі знання СЬОЖИ про інтимне життя і секс були суто теоретичними. Однак вони справили глибокий вплив на формування мене як чоловіка і навіть у деякому сенсі як Дон-Жуана.
СЬОЖА був, говорячи словами радянського підручника з російської класичної літератури, «зайвою» в тодішньому суспільстві людиною. Він зумів втілити в собі всі риси, які засуджувала радянська мораль. Жодна риса його характеру, зовнішньості та способу життя не збігалася з образом будівника світлого майбутнього.
СЬОЖА також став причиною того, що я обрав професію фотокореспондента, у новітні часи ця спеціальність трансформувалася в фотохудожника.
Офіційно СЬОЖА працював помічником фотографа в фотосалоні «Черемшина», по суті справи, проявляв плівку з нудними радянськими фотками з квадратними пиками, незалежно від того, для чого вони були призначалися: на паспорт, у сімейний чи весільний альбом. Графік його роботи був нефіксованим: він забігав у фотоательє і одним махом проявляв усі фотки, зроблені за день, розвішуючи їх прищепками на дроті, а решту часу займався, за висловом БАБШУР, «усілякою хуйнею».
Ну, наприклад, він шив дивний одяг. Сам він називав його «вінтажним», а БАБШУР — «кловунським». Коло його клієнтів було обмежене, але стабільне. Скажімо, якась опереточна прима, незадоволена театральним кравецьким цехом, шила для себе сценічний костюм. Часом швейний цех кіностудії імені Довженка «підпільно» просив його виконати якесь складне замовлення. А ще була низка диваків, які обслуговувалися у СЬОЖІ.
Крім того, СЬОЖА обшивав себе. Одягався він специфічно: в часи брежнєвського застою дозволяв собі ходити в рудих обтягуючих штанях із зеленою сорочкою з люрексовими смужками і оранжевою хусточкою в кишені.
СЬОЖА мав велику п’ятикутну кімнату з балконом, спільним із сім’єю ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ і ЦИФЕРБЛАТІВ. Тобто в нашому будинку балкон неначе обперізував (та й досі обперізує) один із зрізаних кутів будинку. ЦИФЕРБЛАТИ на своєму балконі відгородилися від СЬОЖИ перегородкою, а от ІРЕНІ й ІГАРЬОШІ було невигідно це робити: вони користувалися його балконною територією, пересунувши туди сушку для попраної білизни (також «імпортну», «заграничну»).