Через два дні після цієї пригоди імператор, звелівши привести в бойову готовість усі військові частини, розташовані в столиці та в її околицях, вигадав собі вельми оригінальну розвагу. Він попросив мене стати на зразок Колосса Родоського[19] і якнайширше розкарячити ноги, що я й зробив, а одному зі своїх найкращих генералів (старому досвідченому полководцеві і великому моєму протекторові) наказав провести всю армію в зімкненому ладі між моїми ногами. Піхота йшла по двадцять чотири в ряду, кіннота — по шістнадцять, вистромивши піки, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді брали участь три тисячі піхоти й тисяча кінних. Його величність, під загрозою смертної кари, наказав, аби кожен солдат під час церемоніального маршу додержувався якнайбільшої чемності щодо моєї особи. Це не завадило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, підвести догори очі, і, правду сказати, штани мої тоді були в такому жалюгідному стані, що дали їм підставу попосміятись та подивуватись де з чого.
Я подавав стільки доповідних записок та прохань про моє звільнення, що його величність поставив нарешті цю справу на обговорення в кабінеті міністрів, а потім і в державній раді. Там ніхто не заперечував, крім Скайреша Болголама, який, без будь-якого приводу з мого боку, став моїм смертельним ворогом. Але наперекір йому всі висловилися на мою користь, й імператор затвердив постанову. Цей вельможа був гелбет, або адмірал королівського флоту, користувався цілковитою довірою свого монарха, але мав дуже похмуру та сувору вдачу. Примушений згодитись на моє звільнення, він наполіг, аби йому було доручено остаточно зредагувати текст умови, на підставі якої я діставав волю, заприсягнувшися точно додержуватися всіх параграфів договору. Скайреш Болголам привіз мені договір особисто в супроводі двох секретарів та багатьох поважних осіб. Прочитавши всі пункти, від мене зажадали, щоб я поклявся додержуватися їх спершу тим способом, яким присягаються на моїй батьківщині, а потім так, як велять їхні закони: тобто взявши в ліву руку свою праву ногу і приклавши середній палець правої руки до лоба, а великий — до правого вуха. Мабуть, читачеві цікаво буде познайомитися з особливостями стилю та висловів цього народу[20] і знати умови, на яких мене звільнено, і тому я наводжу тут зроблений мною, по змозі дослівно, переклад усього акту.
19
20