Цього король Ліліпутії мені не пробачив.
Те, що я в неласці, зрозуміли і члени державної ради. Дехто з них був на моєму боці, однак їх була меншість; таємних ворогів у мене стало набагато більше. Така вдячність володарів. І не минуло двох місяців, як його величність і віддані йому міністри розв’язали проти мене справжню війну.
Та повернімося до мирних часів. За два тижні після мого подвигу з Блефуску прибуло посольство імператора. Урочистий кортеж, який складався з шести парламентерів і почту в п’ятсот персон, уповні відповідав важливості події. Я брав участь у перемовинах і, завдяки своєму дійсному чи уявному впливові при дворі, надав чимало послуг посольству. По закінченні офіційної частини візиту блефускуанці відвідали мене. Не припиняючи висловлювати захоплення моєю винахідливістю й хоробрістю, посли передали мені запрошення імператора Блефуску відвідати його острів. Потім гості попросили дати кілька прикладів моєї дивовижної сили, про яку складають легенди. Я охоче задовольнив послів, показавши декілька простих фокусів. Подив їх був надзвичайним, і ми розлучилися, задоволені одне одним. Наостанок я пообіцяв обов’язково відвідати їхній острів.
Зустрівшись із королем Ліліпутії, я попросив у нього дозволу побувати в імперії Блефуску. Його величність погодився, але при цьому поводився дуже холодно. Мені й на думку не спадало, що на мене вже встигли звести наклеп Флімнап і Болголам, доповівши королю, що я нешанобливо говорив про нього у приватній бесіді з блефускуанцями. Однак моє сумління було чисте, тому я простодушно подякував королю за милість, хоча і став усе частіше задумуватися про звичаї, що панують на вершинах влади.
Слід зауважити, що посли Блефуску розмовляли зі мною через перекладача, а офіційні перемовини проводилися ліліпутською мовою – це була вимога короля, він користувався правом переможця. Мова блефускуанців відрізняється від ліліпутської не більше, ніж дві споріднені європейські мови, і завдяки географічній близькості обох держав і щільним торговельним зв’язкам у минулому мовних бар’єрів між сусідами не існує. Звичай відряджати молодих людей подивитися світ, познайомитися з історією та життям іншого народу призвів до того, що рідко можна було зустріти освічену людину, моряка або купця з приморського міста, який не володів би обома говірками. У цьому я переконався, коли вирушив до острова Блефуску засвідчити пошану імператорові.
Цей візит у подальшому виявився неоціненним – у той час, коли злісні мої недоброзичливці несправедливо звинуватили мене. До того ж тепер я мав найпочесніший титул у Ліліпутії, що давав мені право не дотримуватися деяких особливо принизливих пунктів угоди, що подарувала мені волю. Договір мені не подобався, а король після перемоги над блефускуанцями про нього й не згадував.
Це ж бо і розлютило моїх недоброзичливців.
Розділ 6
Я не маю бажання повторювати тут наклепи, які, немов тінь, повзли за мною. Урешті-решт вороги та заздрісники налаштували проти мене короля й навіть королеву.
Набагато приємніше просто розповісти читачеві про Ліліпутію, тим більше що я сподіваюся коли-небудь присвятити цьому дивовижному королівству окреме дослідження.
Середній зріст чоловіка-ліліпута трохи перевищує шість дюймів. Цій величині тут пропорційно відповідають і тварини, і рослини. Так, коні й бики не виростають вище за чотири або шість дюймів, а вівці – вище за півтора дюйма; гуси трохи менші за нашого горобця. Дрібні ж тварини, птахи й комахи були для мене майже невидимі. Одначе природа пристосувала зір ліліпутів до всіх предметів, що їх оточують, – вони бачать дуже добре, але на малій відстані. Ніколи не забуду, з яким задоволенням я одного разу спостерігав за кухарем, який патрав жайворонка, набагато меншого за звичайну муху, і за дівчиною, котра усиляла шовкову нитку, що я її не бачив, у вушко голки, якої немов і зовсім не було.
У Ліліпутії найбільші й найстаріші дерева сягають заввишки не більше семи футів; вони ростуть у королівському парку. Мене часто мучило питання: навіщо крихітним людям такі гіганти, адже навіть я міг торкнутися верхівок деяких із них, тільки піднявшись навшпиньки. Решта рослинності мала розміри, пропорційні розмірам середнього ліліпута.
Перш аніж розповісти про науку й технічні досягнення, що проникли до всіх галузей господарства в цьому королівстві, зазначу: манера писання ліліпутів досить оригінальна. Вони пишуть не так, як європейці – зліва направо, не так, як араби – справа наліво, або як китайці – згори донизу. Їхній спосіб писати подібний до того, яким нерідко користуються англійські дами: навскіс сторінки, від одного кута до іншого.